| dbo:abstract
|
- Zen (v čínštině 禅 čchan, ve vietnamštině , v korejštině sŏn, v sanskrtu dhjána) je označení pro odnož mahájánového buddhismu, vzniklou v 5. století v Číně.Podle tradičního příběhu přinesl zen do Číny indický mnich Bódhidharma roku 520, v Číně zen prosperoval až do doby dynastie Ming (1368–1643), kdy začaly vznikat rozdíly mezi různými školami buddhismu. Později se zen rozšířil do dalších zemí, zejména ve 12. a 13. století do Japonska. Sem přišel zen v podobě sekty Rinzai a sekty Sótó. Svou spontánností a přísností se škola Rinzai stala brzy náboženstvím samurajů a vedla ke „kultu válečníka“. Původně sanskrtský výraz dhjána (ध्यान), označující soustředěné spočívání, byl do čínštiny převzat v podobě čchan (meditace), z čehož se vyvinulo japonské čtení zen. (cs)
- زِنْ (باليابانية: 禅) هي طائفة من الماهايانا البوذية يابانية، تفَرَّعت عن فرقة «تشان» البوذية الصينية، يطلق اللفظ أيضا على مذهب هذه الطائفة. يتميز أتباع هذا المذهب بممارسة التأمل في وضعية الجلوس -زازن- كما يشتهرون بكثرة تداولهم للأقوال المأثورة والعِبر (كوآن). يرجع أصل كلمة زن إلى النُطق باليابانية للحرف الصيني «تشان» (chán = 禪/禅)، وهذه الكلمة الأخيرة هي نفسها ترجمة للكلمة السنسكريتية «ذيانا» وتعني استغراق التفكير أو التأمل (التعبد المطلق بالمعنى الحرفي).تهدف تعاليم مذهب زن العودة إلى الأصول الأولى للبوذية، وخوض التجربة الشخصية التي عاشها بوذا التاريخي وتكتسي وضعية الجلوس أهمية خاصة لدى أتباع هذا المذهب، فعن طريق اتباع هذه الوضعية تَوَصَّل بوذا إلى حالة الاستنارة أو (اليقظة). (ar)
- El budisme zen (en japonès: 禅, 'meditació silenciosa') és el nom d'una variant del budisme mahayana practicat primer a la Xina amb el nom de chán. Més tard, arribà al Japó sota el guiatge del monjo Eisai (1191) i va ser perfeccionat pel monjo Dogen (1227). L'objectiu fonamental de la pràctica zen és l'assoliment de la il·luminació interior o satori. Sota aquesta denominació japonesa, sol al·ludir-se a un ventall molt ampli d'escoles i pràctiques budistes esteses per tota l'Àsia oriental. Durant la seva propagació a partir de la Xina, aquesta disciplina va patir poques modificacions, encara que rebés una clara influència per part de les cultures d'acollida. Les principals escoles del budisme zen pròpiament japonès són rinzai, soto i obaku. Es distingeixen per la especialització en les diferents tècniques de meditació, com el koan o el zazen. (ca)
- Το Ζεν είναι σχολή του Βουδισμού Μαχαγιάνα η οποία τονίζει τη βιωματική Σοφία στην επίτευξη του διαφωτισμού. Ως εκ τούτου, θέτει σε υποδεέστερη θέση τη θεωρητική γνώση υπέρ της άμεσης υλοποίησης μέσω του διαλογισμού και της πρακτικής Ντάρμα. Οι διδασκαλίες του Ζεν περιλαμβάνουν διάφορες πηγές της θεωρίας Μαχαγιάνα, συμπεριλαμβανομένων των διδασκαλιών των σχολών , Tathagatagarbha και Huayan, καθώς και της λογοτεχνίας Πρατζναπαραμιτά. Το Ζεν εμφανίστηκε ως χωριστή σχολή του Βουδισμού, ως Τσαν, για πρώτη φορά στην Κίνα ,τον 6ο αιώνα. Από την Κίνα εξαπλώθηκε νότια έως το Βιετνάμ, και ανατολικά προς την Κορέα και την Ιαπωνία. Ως θέμα της παράδοσης, η καθιέρωση του Ζεν πιστώνεται στον Πέρση ή Νότιο Ινδό πρίγκηπα (μετέπειτα μοναχός) , ο οποίος ήρθε στην Κίνα για να διδάξει μια «ειδική αναμετάδοση εκτός γραφών, που δεν στηρίζεται σε λέξεις ή γράμματα». Ο Ζεν Βουδισμός δίνει έμφαση στην αυστηρή πειθαρχία και αυτοέλεγχο, στο διαλογισμό, την κατανόηση της φύσης του νου και της φύσης των πραγμάτων. Δίνει έμφαση στην άμεση πνευματική πρακτική με την αλληλεπίδραση με έναν Δάσκαλο. Υποτιμά την απλή γνώση μέσω των γραφών, γιατί οι λέξεις δεν μπορούν να εκφράσουν επαρκώς τη θρησκευτική αλήθεια, όπως αυτή βιώνεται με το πνεύμα. Γι’ αυτό οι πιστοί θεωρούν τις ιερές γραφές Ζεν ως άχρηστο χαρτί. (el)
- Zeno (japane 禅 (ぜん), zen IFA:[zeɴ]) estas branĉo de la mahajana tradicio de budhismo kaj estas metodo por eniri en perfekte trankvilan stabilecon de la menso pere de meditado. Ĝi estas budhisma skolo, kiu naskiĝis en Ĉinio ĉirkaŭ la epoko de la dinastio Tang kiel branĉo Ĉan, aparte disvolviĝinta en Japanio, de mistika komunikiĝo kun la naturo, ekster ĉia intelekta aktiveco. Al Japanio ĝi venis el Ĉinio en la jaro 538, kaj plej multe ĝin disvastigis (1141-1215). El Ĉinio, zeno disvastiĝis suden al Vjetnamio, norden al Koreio kaj orienten al Japanio. Zeno similas al jogo, por detrui la internan memon de la konsekrata persono servas koncentriĝo al nesolvebla demando (koano). Ĝi karakteras per la praktiko de meditado en la lotusa teniĝo (Japane, zazen; Ĉine, co-ĉ'an kaj la uzado de koan (Ĉine, kung-an), same kiel la lumiga (kleriga) sperto de satori (spirita vekiĝo). (eo)
- Der Zen-Buddhismus, kurz Zen ([zɛn, auch t͜sɛn], ; chinesisch Chan, koreanisch Seon, vietnamesisch Thiền; ursprünglich von Sanskrit Dhyana), ist eine Strömung des Buddhismus. Er wird zu dessen Hauptrichtung Mahayana gezählt. Der Zen-Buddhismus unterscheidet sich in seiner Lehre und Identität von anderen Strömungen des Buddhismus. Das Höchste im Zen-Buddhismus ist das Erleben des gegenwärtigen Augenblicks. Die zentrale Praxis ist daher die Meditation. Sich selbst sieht die Zen-Lehre lediglich als den „Finger, der auf den Mond zeigt“, wobei der Mond das „Erwachen“ symbolisiert. Damit warnt sie davor, ihre Lehre für dieses Erwachen selbst zu halten. Der Zen-Buddhismus entstand ab etwa dem 5. Jahrhundert in China als Chan-Buddhismus. In seiner Anfangszeit wurde er wesentlich vom Daoismus beeinflusst. Über Mönche verbreitete er sich unter den Nachbarvölkern Chinas. Es entstanden unter anderem eine koreanische (Seon, kor. 선) und eine vietnamesische Tradition (thiền, viet. 禪). Ab dem 12. Jahrhundert gelangte Chan nach Japan und erhielt dort als zen (jap. 禅) eine neue Ausprägung (siehe auch Zen-Buddhismus in Japan). Diese gelangte ab dem 20. Jahrhundert in wiederum neuer Interpretation in den Westen. Die in Europa und den USA verwendete Terminologie zum Zen stammt daher zum großen Teil aus dem Japanischen. Aber auch koreanische, vietnamesische und chinesische Schulen erlangten in jüngerer Zeit Einfluss im westlichen Kulturraum. (de)
- Zen (txineraz: 禪, Txan) Budismoa budismo Mahāyānaren eskola bat da, Txinako Tang dinastiako garaian jatorria duela. “Chán” budismoa beste hainbat eskolatan banadu zan, horien barnean japoniar eskola Zen asko, “Zen” terminoarekin bezala ezagutzen dana. Zen hitza “zenna”-ren laburbildura bat da eta “zenna” hitza japoniarren Txina 禪那 (chánnà) hitzaren ahoskuntza da eta gainera, dhyāna sanskrito hitzatik dator, “meditazioa” esan nahia duela. Daisetsu Teitaro Suzuki maisu japoniarrak berdintzen ditu dhyāna eta zazen-a (txinatarrez 坐禅 zuòchán, “eserita meditatu”) Zen-ak nabarmentzen du eserita praktikatzen den meditazio bat dela, adimenaren ulermena eta bakoitzaren ikuspuntutik ikustea eguneroko bizitza, batez ere besteen onuretan arreta jarriz. Ezagutza intelektuala mespretxatzen du. Zen irakasketetan pentsamendu Mahāyāna-ren hainbat alderdi desberdin agertezen dira, beste batzuen artean, Yogachara, Tathāgatagarbha, Laṅkāvatāra Sūtra, bodhisattva eta Huayan. (eu)
- El zen o budismo zen (chán en chino) es una escuela de budismo mahāyāna que se originó en China durante la dinastía Tang. El budismo chán se convirtió en varias otras escuelas, incluidas muchas escuelas zen japonesas, a las que a veces se refiere el término «zen». La palabra «zen» es la abreviación de zenna, que es la pronunciación japonesa de la palabra china 禪那 (chánnà), que a su vez proviene de la palabra sánscrita dhyāna, que significa ‘meditación’. Cabe destacar que el maestro japonés Daisetsu Teitaro Suzuki iguala el dhyāna con el zazen (en chino 坐禅 zuòchán, ‘meditación sentado’). Zen enfatiza la rigurosa práctica de la meditación sentada (zazen), la comprensión de la naturaleza de la mente (見 性, Ch. jiànxìng, Jp. kenshō, "percibir la verdadera naturaleza"), y la expresión personal de esta visión en la vida diaria, especialmente en beneficio de los demás. Como tal, desestima el mero conocimiento intelectual y favorece la comprensión directa (prajñā) a través de la práctica espiritual y la interacción con un maestro consumado. Las enseñanzas del Zen incluyen varias fuentes de pensamiento Mahāyāna, especialmente Yogachara, Tathāgatagarbha, el Laṅkāvatāra Sūtra, el ideal del bodhisattva y la enseñanza Huayan de la interpenetración. La literatura de Prajñāpāramitā, así como el pensamiento Madhyamaka, también han influido en el estilo apofático y a veces iconoclasta de la retórica zen. (es)
- Is scoil smaointeoireachta Bhúdach í Zen (Sanscrait: Dhyāna; Sínis: 禪, Chán; Vítneaimis: Thiền; Cóiréis: Seon) a bunaíodh sa tSín sa 5ú haois agus a chuireann an bhéim is treise ar an machnamh mar phríomhchosán chun na heagnaíochta. Is é Zen an t-ainm Seapáinise ar an scoil, agus é traslitrithe ón tSínis. De réir seanchais, ba é an manach a tháinig go dtí an tSín as an India a bhunaigh an scoil seo. Sa lá atá inniu, is iad Soto (Sínis: 曹洞, Cáo dòng) agus Rinzai (Sínis: 临济, Lín jì) an dá chraobh is mó i Zen, agus iad dealaithe ó chéile ó thaobh na fealsúnachta agus na stíle machnaimh de. (ga)
- Zen adalah salah satu aliran Buddha Mahayana. Kata Zen adalah bahasa Jepang yang berasal dari bahasa mandarin "Chan" (禪, Pinyin: Chán). Kata "Chan" sendiri berasal dari bahasa Pali "jhana" atau bahasa Sanskerta dhyana( ध्यान ). Dalam bahasa vietnam Zen dikenal sebagai “thiền” dan dalam bahasa korea dikenal sebagai “seon”. Jhana atau Dhyāna adalah sebuah kondisi batin yang terpusat yang ditemui dalam meditasi. Meski secara semantik, kata Chan sendiri berasal dari kata ‘dhyāna’ (Sansekerta) atau ‘jhana’ (Pali) atau 'Chan-na' 禪那 (Tionghoa). Zen tidak bertujuan pada pencapaian jhana. Ini sekadar menunjukkan bahwa ajaran Zen sangat menekankan pada aspek meditasi atau samadhi. (in)
- Le zen est une branche japonaise du bouddhisme mahāyāna hérité du chan chinois. Elle met l'accent sur la méditation (dhyāna) dans la posture assise dite de zazen. Le mot « zen » est la romanisation de la prononciation japonaise du caractère chinois chinois simplifié : 禅 ; chinois traditionnel : 禪 ; pinyin : chán ; litt. « méditation » ; il est prononcé chán en mandarin, zeu en shanghaien et est également appelé Son en Corée et Thiền au Vietnam. Ces différents termes dérivés du chinois, remontent à une origine commune : le mot sanskrit dhyāna, en pali jhāna (« recueillement parfait »). Le zen se réfère au chan, une forme de méditation indienne implantée en Chine par Bodhidharma il y a 1 500 ans. Il prend sa source dans la méditation de Siddhartha Gautama sous l'arbre de la Bodhi par laquelle il obtint l'éveil, il y a plus de 2 500 ans en Inde, mais il a été influencé par le taoïsme. On y trouve aussi l'influence coréenne du son. Le zen japonais se réfère principalement à la posture de méditation d'éveil de Siddhārtha Gautama de transmission en transmission dite zazen. En Occident, il s'agit de l'une des branches les plus connues et les plus pratiquées du bouddhisme zen, dans la version soit de l'école Sōtō, soit de l'école Rinzai. (fr)
- 禅宗（ぜんしゅう）は、中国において発達した、禅那（ぜんな）に至る真の教えを説くとする大乗仏教の一宗派。南インド出身で中国に渡った達磨僧（ボーディダルマ）を祖とし、坐禅（座禅）を基本的な修行形態とする。ただし、坐禅そのものは古くから仏教の基本的実践の重要な徳目であり、坐禅を中心に行う仏教集団が「禅宗」と呼称され始めたのは、中国の唐代末期からである。こうして宗派として確立されると、その起源を求める声が高まり、遡って初祖とされたのが達磨である。それ故、歴史上の達磨による、直接的な著作は存在が認められていない。伝承上の達磨のもたらしたとする禅は、部派仏教における禅とは異なり、了義大乗の禅である。 中国禅は、唐から宋にかけて発展し、征服王朝である元においても勢力は健在だったが、明の時代に入ると衰退していった。 日本には、禅の教え自体は奈良時代から平安時代にかけて既に伝わっていたとされるが、純粋な禅宗が伝えられたのは、鎌倉時代の初め頃であり、室町時代に幕府の庇護の下で日本仏教の一つとして発展した。明治維新以降は、鈴木大拙により日本の禅が、世界に伝えられた。 日本においては、坐禅修行を主とする仏教宗派が「禅宗」と総称されることが多い。これに対して、臨済宗14派と黄檗宗からなる臨済宗黄檗宗連合各派合議所と、曹洞宗宗務庁は2019年、中学校の歴史教科書について、個々の宗派名を書かず「禅宗」と一括りにする記述を改めるよう申し入れた。 近年では、禅の修行方法を取り入れた更生教育や社員教育などに力を入れている寺院が目立つ。 (ja)
- Zen (Chinese: 禪; pinyin: Chán; Japanese: 禅, romanized: zen; Korean: 선, romanized: Seon; Vietnamese: Thiền) is a school of Mahayana Buddhism that originated in China during the Tang dynasty, known as the Chan School (Chánzong 禪宗), and later developed into various sub-schools and branches. From China, Chán spread south to Vietnam and became Vietnamese Thiền, northeast to Korea to become Seon Buddhism, and east to Japan, becoming Japanese Zen. The term Zen is derived from the Japanese pronunciation of the Middle Chinese word 禪 (chán), an abbreviation of 禪那 (chánnà), which is a Chinese transliteration of the Sanskrit word ध्यान dhyāna ("meditation"). Zen emphasizes rigorous self-restraint, meditation-practice and the subsequent insight into nature of mind (見性, Ch. jiànxìng, Jp. kensho, "perceiving the true nature") and nature of things (without arrogance or egotism), and the personal expression of this insight in daily life, especially for the benefit of others. As such, it de-emphasizes knowledge alone of sutras and doctrine, and favors direct understanding through spiritual practice and interaction with an accomplished teacher or Master. Zen teaching draws from numerous sources of Sarvastivada meditation practice and Mahāyāna thought, especially Yogachara, the Tathāgatagarbha sūtras, the Laṅkāvatāra Sūtra, and the Huayan school, with their emphasis on Buddha-nature, totality, and the Bodhisattva-ideal. The Prajñāpāramitā literature, as well as Madhyamaka thought, have also been influential in the shaping of the apophatic and sometimes iconoclastic nature of Zen rhetoric. Furthermore, the Chan School was also influenced by Taoist philosophy, especially Neo-Daoist thought. (en)
- ( 다른 뜻에 대해서는 선종 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 불교에서 선종(禪宗) 또는 선(禪)이란, 중국 대륙에서 5세기에 발전하기 시작한 대승불교의 한 조류이다. 선의 조류는 에서 한 종파로 성립되어 과 일본 등지로 전파되었는데, 이 계통의 여러 분파를 선종(禪宗)이라고 통칭하고 이 계통의 불교를 선불교(禪佛敎)라고 한다. 선종(선불교)은 도교로부터 많은 영향을 받았다. 선(禪)이라는 낱말은 산스크리트어의 (ध्यान)를 에서 음역한 선나(禪那)의 준말이다. 디야나는 대체로 정려(靜慮: 고요히 하는 생각) · 내관(內觀: 내부상으로 찰관) · 내성(內省: 내부상 성찰) · 침잠(沈潛: 내면으로 깊숙히 몰입)의 뜻이 있다. 이런 뜻을 좇아 한역하여 선을 정(定) · 정려(靜慮) · 기악(棄惡)이나 사유수(思惟修)라고도 한다. 또한 음을 좇아 한역한 선(禪)과 뜻을 좇아 한역한 낱말인 정(定)을 합하여 선정(禪定)이라고도 한다. 선은 근본불교의 수행 체계인 팔정도 중 정정(正定)에 해당한다. 대승불교에서 선은 보살행의 실천 덕목인 육바라밀 중 선정 바라밀(禪定波羅蜜)에 해당하며, 선정 바라밀은 반야 바라밀(般若波羅蜜)이 발현되게 하는 직접적인 수단 또는 원인이다. 이 문서는 중국 대륙에서 5세기부터 발전한 대승불교의 한 흐름으로서 불교의 한 종파로 성립된 선종(禪宗)을 주로 다룬다. (ko)
- Zen of chán is een vorm van boeddhisme die sterk de nadruk legt op dhyana oftewel concentratie-meditatie. Hiermee zou inzicht verkregen worden in de eigen ware aard, om zo de weg te openen naar een bevrijde manier van leven. Chán is een van de grotere Chinese scholen in het mahayana-boeddhisme. In Japan en het westen is de school bekend onder de naam zen (Japans 禅). (nl)
- Con il termine zen (禅?) ci si riferisce a un insieme di scuole buddhiste giapponesi che derivano per dottrine e lignaggi dalle scuole cinesi del buddhismo Chán a loro volta fondate, secondo la tradizione, dal leggendario monaco indiano Bodhidharma. Per questa ragione talvolta si definisce zen anche la tradizione cinese Chán, ma anche le tradizioni coreana e vietnamita. (it)
- Дзэн, дзен (от яп. 禅; санскр. ध्यान, дхья́на — «созерцание», кит. 禪 чань, кор. 선 сон, вьетн. thiền тхиен) — одна из важнейших школ китайского и всего восточно-азиатского буддизма, окончательно сформировавшаяся в Китае в V—VI веках под большим влиянием даосизма и являющаяся доминирующей монашеской формой буддизма Махаяны в Китае, Вьетнаме и Корее. В широком смысле дзэн — это школа мистического созерцания или учение о просветлении, появившееся на основе буддийского мистицизма. В более узком смысле дзэн иногда рассматривается как одна из влиятельных школ буддизма в Японии, имеющая свою национальную специфику и пришедшая из Китая в конце XII века. Кроме того, под дзэн понимают практику дзэнских школ, также обозначаемую понятием «дхьяна» и являющуюся наиболее важной частью буддийской практики. Учение дзэн пришло из Индии в Китай, куда его принёс Бодхидхарма, и получило дальнейшее распространение на Дальнем Востоке (Китай, Вьетнам, Корея, Япония). Традиции китайского чань, японского дзэн, вьетнамского тхиен и корейского сон развивались во многом самостоятельно и сейчас, сохраняя единую сущность, приобрели свои характерные черты в учении и стиле практики. Японский дзэн представлен несколькими школами: Риндзай, Обаку, Фукэ и Сото. Японскому дзэн принадлежит около 20 % буддийских храмов в Японии. (ru)
- Zen (jap. 禅; cicha medytacja, religijna kontemplacja, z skt. ध्यान Dhyāna, poprzez chin. trad. 禪那, chin. upr. 禅那, 禅, pinyin: chánnà, chán) – nurt buddyzmu, który w pełni rozwiniętą formę uzyskał w Chinach (zob. chan), skąd przedostał się do Korei, Wietnamu i Japonii. Wywodzi się z rodziny buddyzmu mahajany, ale na przestrzeni wieków nabrał wyrazistego indywidualnego stylu, pełnego minimalizmu i zamierzonych paradoksów. Podstawową praktyką w tej szkole jest praktyka medytacyjna zwana zazen (dosł. siedzący zen), której istotą jest poznanie swojej prawdziwej natury, osiągnięcie stanu buddy. Przez zen rozumie się także „spokojny umysł”, „kontrolowanie procesu myślenia”, „przyswajanie koncepcji”. Jest to koncentracja myśli na jednym punkcie i kontemplowanie prawdy życia poprzez praktykę siedzącej medytacji. Dzięki praktyce zen umysł odzyskuje świeżość, a myślenie staje się przejrzyste niczym woda. Innymi słowy, zen to wyzwolona świadomość, narzędzie i ostateczne schronienie. Potocznie określa się zen jako religię w rozumieniu odłamu buddyzmu, który postrzegany całościowo może zawierać w sobie w różnych kulturach cechy religii. Dopiero w XX wieku na Zachodzie część zwolenników zaczęła traktować zen jako czystą filozofię, drogę życia, w której wiara jest nieistotna. Według nich można "mieć zen bez buddyzmu". Takie rozumienie zen odbiega od oryginalnego wzoru i nie jest popierane przez większość wyznawców w krajach, w których zen powstał. Dla nich jest to zubożenie zen, wykrawanie tylko jednej części (medytacji) z ośmiorakiej ścieżki. (pl)
- Zen är en gren av mahayanabuddhismen som uppstod i Kina på 500-talet och därifrån spred sig till närliggande länder såsom Korea, Japan och Vietnam. Till övriga delar av världen har zen tagit sig framförallt från Japan efter andra världskriget. "Zen" är det japanska uttalet av kinesiskans "chán" (ch'anna) som ljudmässigt kom att översätta sanskritordet "dhyana", (ungefär "meditation"). Att hela denna gren tog namnet "zen" berodde på att den meditativa praktiken sågs som central för målet om upplysning. "Zen" har många grenar och ingen fullständig gemensam teori och övning finns. Den gemensamma nämnaren är den personliga erfarenheten, det långsamma avvänjandet av präglade, förutfattade meningar och det enträgna arbetet med att ta emot ögonblicket som det är. (sv)
- Zen é o nome japonês da tradição Ch'an, que surgiu na China por volta do século VII. O Zen costuma ser associado ao Budismo do ramo mahayana. Foi cultivado, inicialmente, na China onde recebeu influências taoistas e posteriormente migrou para o Japão, Vietnã e Coreia. A prática básica do zen japonês é o zazen (literalmente, "meditar sentado"), tipo de meditação contemplativa que visa a levar o praticante à "experiência direta da realidade" através da observação da própria mente. Tal como o conhecemos hoje, ele só foi possível devido à forte influência que o Budismo na China sofreu do taoismo. Para alguns estudiosos, o zen é uma síntese dessas duas correntes de pensamento (Budismo e Taoísmo). O Zen enfatiza rigoroso, a prática da meditação, a percepção da (見性, Ch. jiànxìng, Jp. kensho, "perceber a verdadeira natureza") e a natureza das coisas, e a expressão pessoal dessa intuição na vida cotidiana, especialmente para o benefício de outros. Como tal, não enfatiza o mero conhecimento de sutras[9] e doutrina e favorece a compreensão direta através da prática espiritual e da interação com um professor ou mestre realizado. Os ensinamentos do Zen incluem várias fontes do pensamento Maaiana, sobretudo Iogachara, os , o e a escola , com ênfase na natureza de Buda, na e no ideal Bodisatva. A literatura , bem como o pensamento madhyamaka, também foram influentes na formação da natureza apofática e às vezes iconoclasta da retórica zen. No Zen japonês, há duas vertentes principais: soto e rinzai. Enquanto a escola soto dá maior ênfase à meditação silenciosa, a escola rinzai faz amplo uso dos koans, ou "enigmas". Atualmente, o Zen é uma das escolas budistas mais conhecidas e de maior expansão no Ocidente. Popularizadores do Zen incluem Reginald Horace Blyth, D. T. Suzuki, Alan Watts e Philip Kapleau, que publicaram vários livros entre 1950 e 1975, contribuindo ao interesse crescente no Ocidente, bem como a publicidade por parte dos poetas beat. (pt)
- 禪宗為大乘佛教流傳於東亞的一支佛教宗派，由南天竺禪師菩提達摩（一作達磨）傳至中國，原本是以「坐禪」為中心的修行集團，後經牛頭法融、黃梅弘忍的發展，大成於六祖曹溪惠能，成為一支具有獨特精神意趣的宗派，又稱達摩宗、佛心宗，宋朝以後，禪宗以自家為「宗門」，餘宗稱「教門」。宗門一詞出自禪林，據《楞伽經》所說「佛語心為宗，無門為法門」，自稱為「宗門」。 在中國歷史，禪宗發展可分成四個時期，由菩提達摩至中國開始，至惠能大宏禪宗為止，此為禪宗的開始，可稱為早期禪宗。由六祖惠能門下，洪州、石頭二宗，發展為五宗七派（臨濟宗黃龍派和楊岐派、法眼宗、曹洞宗、雲門宗、溈仰宗），此為禪宗的發展期，時間約當晚唐至南宋初。自南宋初年臨濟宗大慧宗杲起而倡「話頭禪」，曹洞宗宏智正覺倡導「默照禪」，至於明朝中晚期，此為禪宗的成熟期，又可稱為中期禪宗。至於明朝中葉淨土宗興起，此時佛教的特色為禪淨合一，與儒、釋、道三教合一，禪淨合一的影響，使得當時的僧人唯以參話頭、念彌陀為主，禪宗逐漸失去創新的生命力，為禪宗的衰落期，又稱為晚期禪宗，始於晚明至清朝結束為止。清末民初之際，有鑑於佛教的衰微，虛雲大師起而中興禪宗，為近代禪宗中興之祖。 禪宗最盛行的流播地區主要為中國江南以南，集中於兩湖、兩江、廣東、福建一帶。禪宗在中國佛教各宗派中流传时间最长，影响甚广，至今仍延绵不绝，在中國哲学思想及艺术思想上有着重要的影响。自唐代创立後流传于中國、日本、朝鮮半島、越南等漢字文化圈地區，至今不衰，二次世界大戰後，日本鈴木大拙至美國弘法，禪宗在歐美頗受歡迎，因而將禪宗的影響力推至世界各地。禪宗祖庭為嵩山少林寺、黃梅東山寺、曹溪南華寺。 (zh)
- Дзен (від яп. 禅; санскр. ध्यान, дг'я́на — «споглядання», кит. 禪 чань, кор. 선 сŏн) — одна з найважливіших шкіл і всього східноазіатського буддизму, що сформувалася в Китаї в V—VI століттях під великим впливом даосизму і є домінуючою чернечою формою буддизму Махаяни в Китаї, В'єтнамі й Кореї. У широкому сенсі дзен — це школа містичного споглядання або вчення про просвітлення, що з'явилося на основі буддійського містицизму. У вужчому розумінні дзен іноді розглядається як одна з впливових шкіл буддизму махаяни в Японії, що має свою національну специфіку і яка прийшла з Китаю наприкінці XII століття. Крім того, під дзен розуміють практику дзенських шкіл, також позначувану поняттям «дг'яна» й яка є найважливішою частиною буддійської практики. Учення дзен прийшло з Індії у Китай, куди його приніс Бодгідгарма, і одержало подальше поширення на Далекому Сході (Китай, В'єтнам, Корея, Японія). Традиції китайського чань, японського дзен, в'єтнамського і корейського розвивалися багато у чому самостійно й зараз, зберігаючи єдину сутність, набули свої характерні риси у вченні та стилі практики. Японський дзен представлений декількома школами: Ріндзай, , Фуке й Сото. Японському дзен належить близько 20 % буддійських храмів у Японії. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Zen (v čínštině 禅 čchan, ve vietnamštině , v korejštině sŏn, v sanskrtu dhjána) je označení pro odnož mahájánového buddhismu, vzniklou v 5. století v Číně.Podle tradičního příběhu přinesl zen do Číny indický mnich Bódhidharma roku 520, v Číně zen prosperoval až do doby dynastie Ming (1368–1643), kdy začaly vznikat rozdíly mezi různými školami buddhismu. Později se zen rozšířil do dalších zemí, zejména ve 12. a 13. století do Japonska. Sem přišel zen v podobě sekty Rinzai a sekty Sótó. Svou spontánností a přísností se škola Rinzai stala brzy náboženstvím samurajů a vedla ke „kultu válečníka“. Původně sanskrtský výraz dhjána (ध्यान), označující soustředěné spočívání, byl do čínštiny převzat v podobě čchan (meditace), z čehož se vyvinulo japonské čtení zen. (cs)
- Is scoil smaointeoireachta Bhúdach í Zen (Sanscrait: Dhyāna; Sínis: 禪, Chán; Vítneaimis: Thiền; Cóiréis: Seon) a bunaíodh sa tSín sa 5ú haois agus a chuireann an bhéim is treise ar an machnamh mar phríomhchosán chun na heagnaíochta. Is é Zen an t-ainm Seapáinise ar an scoil, agus é traslitrithe ón tSínis. De réir seanchais, ba é an manach a tháinig go dtí an tSín as an India a bhunaigh an scoil seo. Sa lá atá inniu, is iad Soto (Sínis: 曹洞, Cáo dòng) agus Rinzai (Sínis: 临济, Lín jì) an dá chraobh is mó i Zen, agus iad dealaithe ó chéile ó thaobh na fealsúnachta agus na stíle machnaimh de. (ga)
- Zen of chán is een vorm van boeddhisme die sterk de nadruk legt op dhyana oftewel concentratie-meditatie. Hiermee zou inzicht verkregen worden in de eigen ware aard, om zo de weg te openen naar een bevrijde manier van leven. Chán is een van de grotere Chinese scholen in het mahayana-boeddhisme. In Japan en het westen is de school bekend onder de naam zen (Japans 禅). (nl)
- Con il termine zen (禅?) ci si riferisce a un insieme di scuole buddhiste giapponesi che derivano per dottrine e lignaggi dalle scuole cinesi del buddhismo Chán a loro volta fondate, secondo la tradizione, dal leggendario monaco indiano Bodhidharma. Per questa ragione talvolta si definisce zen anche la tradizione cinese Chán, ma anche le tradizioni coreana e vietnamita. (it)
- زِنْ (باليابانية: 禅) هي طائفة من الماهايانا البوذية يابانية، تفَرَّعت عن فرقة «تشان» البوذية الصينية، يطلق اللفظ أيضا على مذهب هذه الطائفة. يتميز أتباع هذا المذهب بممارسة التأمل في وضعية الجلوس -زازن- كما يشتهرون بكثرة تداولهم للأقوال المأثورة والعِبر (كوآن). (ar)
- El budisme zen (en japonès: 禅, 'meditació silenciosa') és el nom d'una variant del budisme mahayana practicat primer a la Xina amb el nom de chán. Més tard, arribà al Japó sota el guiatge del monjo Eisai (1191) i va ser perfeccionat pel monjo Dogen (1227). L'objectiu fonamental de la pràctica zen és l'assoliment de la il·luminació interior o satori. Les principals escoles del budisme zen pròpiament japonès són rinzai, soto i obaku. Es distingeixen per la especialització en les diferents tècniques de meditació, com el koan o el zazen. (ca)
- Der Zen-Buddhismus, kurz Zen ([zɛn, auch t͜sɛn], ; chinesisch Chan, koreanisch Seon, vietnamesisch Thiền; ursprünglich von Sanskrit Dhyana), ist eine Strömung des Buddhismus. Er wird zu dessen Hauptrichtung Mahayana gezählt. (de)
- Το Ζεν είναι σχολή του Βουδισμού Μαχαγιάνα η οποία τονίζει τη βιωματική Σοφία στην επίτευξη του διαφωτισμού. Ως εκ τούτου, θέτει σε υποδεέστερη θέση τη θεωρητική γνώση υπέρ της άμεσης υλοποίησης μέσω του διαλογισμού και της πρακτικής Ντάρμα. Οι διδασκαλίες του Ζεν περιλαμβάνουν διάφορες πηγές της θεωρίας Μαχαγιάνα, συμπεριλαμβανομένων των διδασκαλιών των σχολών , Tathagatagarbha και Huayan, καθώς και της λογοτεχνίας Πρατζναπαραμιτά. (el)
- Zeno (japane 禅 (ぜん), zen IFA:[zeɴ]) estas branĉo de la mahajana tradicio de budhismo kaj estas metodo por eniri en perfekte trankvilan stabilecon de la menso pere de meditado. Ĝi estas budhisma skolo, kiu naskiĝis en Ĉinio ĉirkaŭ la epoko de la dinastio Tang kiel branĉo Ĉan, aparte disvolviĝinta en Japanio, de mistika komunikiĝo kun la naturo, ekster ĉia intelekta aktiveco. Al Japanio ĝi venis el Ĉinio en la jaro 538, kaj plej multe ĝin disvastigis (1141-1215). El Ĉinio, zeno disvastiĝis suden al Vjetnamio, norden al Koreio kaj orienten al Japanio. (eo)
- El zen o budismo zen (chán en chino) es una escuela de budismo mahāyāna que se originó en China durante la dinastía Tang. El budismo chán se convirtió en varias otras escuelas, incluidas muchas escuelas zen japonesas, a las que a veces se refiere el término «zen». La palabra «zen» es la abreviación de zenna, que es la pronunciación japonesa de la palabra china 禪那 (chánnà), que a su vez proviene de la palabra sánscrita dhyāna, que significa ‘meditación’. Cabe destacar que el maestro japonés Daisetsu Teitaro Suzuki iguala el dhyāna con el zazen (en chino 坐禅 zuòchán, ‘meditación sentado’). (es)
- Zen (txineraz: 禪, Txan) Budismoa budismo Mahāyānaren eskola bat da, Txinako Tang dinastiako garaian jatorria duela. “Chán” budismoa beste hainbat eskolatan banadu zan, horien barnean japoniar eskola Zen asko, “Zen” terminoarekin bezala ezagutzen dana. Zen hitza “zenna”-ren laburbildura bat da eta “zenna” hitza japoniarren Txina 禪那 (chánnà) hitzaren ahoskuntza da eta gainera, dhyāna sanskrito hitzatik dator, “meditazioa” esan nahia duela. Daisetsu Teitaro Suzuki maisu japoniarrak berdintzen ditu dhyāna eta zazen-a (txinatarrez 坐禅 zuòchán, “eserita meditatu”) (eu)
- Zen adalah salah satu aliran Buddha Mahayana. Kata Zen adalah bahasa Jepang yang berasal dari bahasa mandarin "Chan" (禪, Pinyin: Chán). Kata "Chan" sendiri berasal dari bahasa Pali "jhana" atau bahasa Sanskerta dhyana( ध्यान ). Dalam bahasa vietnam Zen dikenal sebagai “thiền” dan dalam bahasa korea dikenal sebagai “seon”. (in)
- Le zen est une branche japonaise du bouddhisme mahāyāna hérité du chan chinois. Elle met l'accent sur la méditation (dhyāna) dans la posture assise dite de zazen. Le mot « zen » est la romanisation de la prononciation japonaise du caractère chinois chinois simplifié : 禅 ; chinois traditionnel : 禪 ; pinyin : chán ; litt. « méditation » ; il est prononcé chán en mandarin, zeu en shanghaien et est également appelé Son en Corée et Thiền au Vietnam. Ces différents termes dérivés du chinois, remontent à une origine commune : le mot sanskrit dhyāna, en pali jhāna (« recueillement parfait »). (fr)
- Zen (Chinese: 禪; pinyin: Chán; Japanese: 禅, romanized: zen; Korean: 선, romanized: Seon; Vietnamese: Thiền) is a school of Mahayana Buddhism that originated in China during the Tang dynasty, known as the Chan School (Chánzong 禪宗), and later developed into various sub-schools and branches. From China, Chán spread south to Vietnam and became Vietnamese Thiền, northeast to Korea to become Seon Buddhism, and east to Japan, becoming Japanese Zen. Furthermore, the Chan School was also influenced by Taoist philosophy, especially Neo-Daoist thought. (en)
- 禅宗（ぜんしゅう）は、中国において発達した、禅那（ぜんな）に至る真の教えを説くとする大乗仏教の一宗派。南インド出身で中国に渡った達磨僧（ボーディダルマ）を祖とし、坐禅（座禅）を基本的な修行形態とする。ただし、坐禅そのものは古くから仏教の基本的実践の重要な徳目であり、坐禅を中心に行う仏教集団が「禅宗」と呼称され始めたのは、中国の唐代末期からである。こうして宗派として確立されると、その起源を求める声が高まり、遡って初祖とされたのが達磨である。それ故、歴史上の達磨による、直接的な著作は存在が認められていない。伝承上の達磨のもたらしたとする禅は、部派仏教における禅とは異なり、了義大乗の禅である。 中国禅は、唐から宋にかけて発展し、征服王朝である元においても勢力は健在だったが、明の時代に入ると衰退していった。 日本には、禅の教え自体は奈良時代から平安時代にかけて既に伝わっていたとされるが、純粋な禅宗が伝えられたのは、鎌倉時代の初め頃であり、室町時代に幕府の庇護の下で日本仏教の一つとして発展した。明治維新以降は、鈴木大拙により日本の禅が、世界に伝えられた。 近年では、禅の修行方法を取り入れた更生教育や社員教育などに力を入れている寺院が目立つ。 (ja)
- ( 다른 뜻에 대해서는 선종 (동음이의) 문서를 참고하십시오.) 불교에서 선종(禪宗) 또는 선(禪)이란, 중국 대륙에서 5세기에 발전하기 시작한 대승불교의 한 조류이다. 선의 조류는 에서 한 종파로 성립되어 과 일본 등지로 전파되었는데, 이 계통의 여러 분파를 선종(禪宗)이라고 통칭하고 이 계통의 불교를 선불교(禪佛敎)라고 한다. 선종(선불교)은 도교로부터 많은 영향을 받았다. 이 문서는 중국 대륙에서 5세기부터 발전한 대승불교의 한 흐름으로서 불교의 한 종파로 성립된 선종(禪宗)을 주로 다룬다. (ko)
- Zen é o nome japonês da tradição Ch'an, que surgiu na China por volta do século VII. O Zen costuma ser associado ao Budismo do ramo mahayana. Foi cultivado, inicialmente, na China onde recebeu influências taoistas e posteriormente migrou para o Japão, Vietnã e Coreia. A prática básica do zen japonês é o zazen (literalmente, "meditar sentado"), tipo de meditação contemplativa que visa a levar o praticante à "experiência direta da realidade" através da observação da própria mente. (pt)
- Zen (jap. 禅; cicha medytacja, religijna kontemplacja, z skt. ध्यान Dhyāna, poprzez chin. trad. 禪那, chin. upr. 禅那, 禅, pinyin: chánnà, chán) – nurt buddyzmu, który w pełni rozwiniętą formę uzyskał w Chinach (zob. chan), skąd przedostał się do Korei, Wietnamu i Japonii. Wywodzi się z rodziny buddyzmu mahajany, ale na przestrzeni wieków nabrał wyrazistego indywidualnego stylu, pełnego minimalizmu i zamierzonych paradoksów. Podstawową praktyką w tej szkole jest praktyka medytacyjna zwana zazen (dosł. siedzący zen), której istotą jest poznanie swojej prawdziwej natury, osiągnięcie stanu buddy. (pl)
- Zen är en gren av mahayanabuddhismen som uppstod i Kina på 500-talet och därifrån spred sig till närliggande länder såsom Korea, Japan och Vietnam. Till övriga delar av världen har zen tagit sig framförallt från Japan efter andra världskriget. (sv)
- Дзэн, дзен (от яп. 禅; санскр. ध्यान, дхья́на — «созерцание», кит. 禪 чань, кор. 선 сон, вьетн. thiền тхиен) — одна из важнейших школ китайского и всего восточно-азиатского буддизма, окончательно сформировавшаяся в Китае в V—VI веках под большим влиянием даосизма и являющаяся доминирующей монашеской формой буддизма Махаяны в Китае, Вьетнаме и Корее. (ru)
- 禪宗為大乘佛教流傳於東亞的一支佛教宗派，由南天竺禪師菩提達摩（一作達磨）傳至中國，原本是以「坐禪」為中心的修行集團，後經牛頭法融、黃梅弘忍的發展，大成於六祖曹溪惠能，成為一支具有獨特精神意趣的宗派，又稱達摩宗、佛心宗，宋朝以後，禪宗以自家為「宗門」，餘宗稱「教門」。宗門一詞出自禪林，據《楞伽經》所說「佛語心為宗，無門為法門」，自稱為「宗門」。 在中國歷史，禪宗發展可分成四個時期，由菩提達摩至中國開始，至惠能大宏禪宗為止，此為禪宗的開始，可稱為早期禪宗。由六祖惠能門下，洪州、石頭二宗，發展為五宗七派（臨濟宗黃龍派和楊岐派、法眼宗、曹洞宗、雲門宗、溈仰宗），此為禪宗的發展期，時間約當晚唐至南宋初。自南宋初年臨濟宗大慧宗杲起而倡「話頭禪」，曹洞宗宏智正覺倡導「默照禪」，至於明朝中晚期，此為禪宗的成熟期，又可稱為中期禪宗。至於明朝中葉淨土宗興起，此時佛教的特色為禪淨合一，與儒、釋、道三教合一，禪淨合一的影響，使得當時的僧人唯以參話頭、念彌陀為主，禪宗逐漸失去創新的生命力，為禪宗的衰落期，又稱為晚期禪宗，始於晚明至清朝結束為止。清末民初之際，有鑑於佛教的衰微，虛雲大師起而中興禪宗，為近代禪宗中興之祖。 (zh)
- Дзен (від яп. 禅; санскр. ध्यान, дг'я́на — «споглядання», кит. 禪 чань, кор. 선 сŏн) — одна з найважливіших шкіл і всього східноазіатського буддизму, що сформувалася в Китаї в V—VI століттях під великим впливом даосизму і є домінуючою чернечою формою буддизму Махаяни в Китаї, В'єтнамі й Кореї. У широкому сенсі дзен — це школа містичного споглядання або вчення про просвітлення, що з'явилося на основі буддійського містицизму. У вужчому розумінні дзен іноді розглядається як одна з впливових шкіл буддизму махаяни в Японії, що має свою національну специфіку і яка прийшла з Китаю наприкінці XII століття. Крім того, під дзен розуміють практику дзенських шкіл, також позначувану поняттям «дг'яна» й яка є найважливішою частиною буддійської практики. (uk)
|