| dbo:abstract
|
- Die Fuke-shū (jap. 普化宗) war eine mehr oder weniger lose Bewegung innerhalb des japanischen Zen-Buddhismus, die bis zu ihrem Verbot in der letzten Hälfte des 19. Jahrhunderts existierte. (de)
- Fuke-shū (Japanese: 普化宗, Fuke sect) or Fuke Zen was, according to the legend, a distinct and ephemeral derivative school of Zen Buddhism that originated as an offshoot of the Rinzai school during the nation's feudal era, lasting from the 13th century until the late 19th century. There are however no historical records to support this. Fuke-shū traced its philosophical roots to the eccentric Zen master Puhua (J. Fuke), as well as similarities and correspondences with the early Linji school, one of the Five Houses of Chan, and previous Chan Buddhism traditions, particularly Huineng's "Sudden Enlightenment", in Tang China. The connection to the Zen master Puhua has not been established in historical records, except for a text that was published in 1795 but is most likely a made-up story in order to institutionalize the monks of the Fuke sect. Fuke monastics or komusō were noted for playing the shakuhachi as a form of meditation known as suizen ("blowing meditation"), an innovation from the earlier zazen ("sitting meditation") of other Zen sects. Fuke Zen was characterized in the public imagination of Japan by monks playing the shakuhachi flute while wearing a large woven basket hat or tengai (天蓋) that covered their entire head as they went on pilgrimage. The theoretical basis of Fuke-shū was to emphasise the concept of the incommunicable aspect of enlightenment, an ideal traced to various Buddhist sects and relayed in paradoxical Zen writings such as the Laṅkāvatāra Sūtra, the Diamond Sutra and Bodhidharma's "Bloodstream sermon". Thus Fuke monks rarely chanted sutras or other Buddhist texts, but rather relied upon scores of sacred shakuhachi music called honkyoku to express and transmit awakening. The Fuke sect has never been officially acknowledged. Only the komusō were formally acknowledged by the authorities in 1677, but this was withdrawn in 1871. Technically one can say that the komusō continues to exist (albeit in a less organized form) through the lineage of the contemporary Kyochiku Zenji Hosan Kai (KZHK) group in Kyoto—which organizes annual meetings for hundreds of shakuhachi players, Rinzai clerics, and Fuke Zen enthusiasts—and the related Myōan Society, as well as other small groups throughout Japan. KZHK and the Myōan Society operate from their base temples of Tōfuku-ji and Myōan-ji, the latter being the former headquarters of the Fuke sect. Many Rinzai monks still practice as komusō during certain celebrations in former Fuke-shū temples that have, since the 19th century, reverted to traditional Rinzai Zen. Notable temples include Kokutai-ji and Ichigatsu-ji. At least several particular individuals in modern times have been known to pursue temporary itinerant lifestyles as komusō, for spiritual or learning purposes. Hõzan Murata, a famous shakuhachi player, maker, and dai-shihan (grandmaster), lived as a komusō for 8 months in 1974. Perhaps the most well known contemporary komusō are Kokū Nishimura—who famously carried on the tradition of dubbing shakuhachi kyotaku ("empty bell"), in reference to the legend of Puhua (Fuke)—and Watazumi Doso, known for his innovations with and revitalization of the shakuhachi repertoire, and the popularization of the hotchiku. (en)
- Le fuke-shū (japonais : 普化禪) est une branche du bouddhisme zen qui fut importée au Japon au XIIIe siècle. Les moines fuke (appelés Komusō) pratiquaient la flûte shakuhachi comme forme de méditation. (fr)
- 普化宗（ふけしゅう）は、日本仏教の禅宗のひとつ。9世紀に中国で臨済義玄と交流のあった普化を始祖とするため、臨済宗（禅宗）の一派ともされる。普化は神異の僧であり、神仙的な逸事も多く、伝説的要素が強い。虚無宗（こむしゅう）とも言い、虚鐸（尺八）を吹きながら旅をする虚無僧で有名。 (ja)
- Fuke (em japonês: 普化禪) foi um ramo do Budismo Zen que existiu no Japão do século XIII até o final do XIX. Os monges Fuke eram famosos por tocar a flauta shakuhachi como uma forma de meditação. No imaginário popular japonês Fuke era caracterizado por seus monges tocando a flauta shakuhachi enquanto usavam o grande chapéu de cesto que cobria completamente suas cabeças quando iam em peregrinação. (pt)
- Фукэ (яп. 普化) — японская школа дзэн-буддизма, просуществовавшая с XIII века до последней четверти XIX века, когда она была закрыта. В настоящее время продолжает существовать через небольшую группу монахов. Согласно традиции, учение школы фукэ восходит корнями к китайскому мастеру чань (основателю школы Линьцзи) (800—866), известному в Японии под именем Риндзай Гигэн. Среди его учеников был монах Пухуа (в японской традиции — Фукэ), который считается, собственно, основателем школы. Предания гласят, что Пухуа был талантливым, прямым и изобретательным человеком. Легенды описывают, что Пухуа, проходя по своему городу, звонил в колокольчик, призывая всех к просветлению. Считается, что именно эта легенда послужила началом постоянной практике изучения мастерства игры на японской бамбуковой флейте сякухати, которым так славились монахи фукэ. Собственно, умелая игра на флейте считалась в школе фукэ путём к достижению просветления. В Японии фукэ появилось благодаря монаху Синти Какусину (心地覚心) (1207—1298), известному так же под именем Мухон Какусин (無本覚心), а после смерти — как Хотто Кокуси (法燈国師). Какусин путешествовал по Китаю в течение 6 лет и обучался у мастера чань Умэня. Несмотря на то, что школа фукэ по большей части прекратила своё существование, в прошлом она была довольно широко распространена. Её приверженцев — монахов-комусо легко было узнать по умению играть на бамбуковой флейте, что считалось способом медитации и называлось суйдзэн. Фукэ в основном проповедовала странничество, его приверженцы были скорее практикующими мирянами, нежели священниками. Во времена периода Эдо многие ронины вступали в ряды послушников фукэ, поэтому в скором времени школа получила неприятный эпитет «сборища сорвиголов». Фукэ, бывшая изначально неопределённым объединением монахов и мирян-пилигримов, объединилась в школу около 1700 года. Однако это не спасло школу — фукэ была закрыта декларацией правительства в 1871 году, во время Революции Мэйдзи. Тем не менее в настоящее время школа технически продолжает существовать по линии группы монахов «Кётику Дзэндзи Хосан Кай» (КДХК). Группа организует ежегодные встречи в Киото для сотен игроков на сякухати. Базовыми храмами группы являются храмы Тофуку-дзи и Мёан-дзи. Многие монахи Риндзай до сих пор практикуют суйдзэн в определённые праздники в бывших храмах Фукэ, которые, начиная с XIX века, вернулись к традиционному Риндзай-дзэн. (ru)
- Fuke (jap. 普化) lub 普化宗 (jap. fuke-shū) – gałąź buddyzmu zen istniejąca w Japonii od XIII wieku do wieku XIX. Mnisi fuke byli znani z medytacji poprzez grę na flecie shakuhachi. (pl)
- 普化宗（ふけしゅう）是日本佛教禪宗之一宗派。以普化為始祖，也被視為臨濟宗（禪宗）之一派。也稱虛無宗（こむしゅう），以吹奏尺八行旅各地的虛無僧而有名。 (zh)
- Фуке (яп. 普化) — японська школа дзен-буддизму, що існувала з XIII століття до кінця XIX століття. Продовжує існувати й по сьогодні завдяки незначній групі монахів. Традиційно вважається, що вчення школи фуке сходить корінням до китайського майстра Чань (засновника школи Ліньцзі) (800—866), відомому в Японії під іменем Ріндзай Гіген. Серед його учнів був чернець Пухуа (в японській традиції — Фуке), який вважається, звісно ж, засновником школи. Повір'я свідчать, що Пухуа був талановитою, прямою та винахідливою людиною. Легенди описують, що Пухуа, проходячи по своєму місту, дзвонив у дзвони, призиваючи всіх до просвітлення. Вважається, що саме ця легенда стала початком постійної практики вивчення майстерності гри на японській бамбуковій флейті шякухачі, якою так славилися ченці Фуке. Власне, вміла гра на флейті розцінювалася в школі Фуке шляхом до досягнення просвітлення. У Японії Фуке з'явилося завдяки монаху Сінті Какусину (心地覚心) (1207—1298), відомому також за іменем Мухон Какусин (無本覚心), а після смерті — як Хотто Кокуси (法燈国師). Какусин подорожував по Китаю протягом 6 років і навчався у майстра чань Уменя. Незважаючи на те, що школа Фуке в основному припинила своє існування, в минулому вона була доволі широко розповсюджена. Її приверженців — монахів комусо легко було впізнати за вмінням грати на бамбуковій флейті, що вважалося способом медитації і називалося . Фуке в основному проповідувала мандрівництво, його прихильники були скоріше практикуючими мирянами, ніж священиками. В часи періоду Едо багато ронінів вступали в ряди послушників Фуке, тому незабаром школа отримала неприємний епітет «збіговиська відчайдухів». Фуке, колишня спочатку невизначеним об'єднанням монахів і мирян-, об'єдналась в школу близько 1700 року. Та це не врятувало школу — Фуке була закрита декларацією уряду в 1871 році, під час Реставрації Мейдзі. Усе ж, на сьогодні школа технічно продовжує існування в лінії групи ченців «Кійочику Дзендзі Хосан Кай» (КДХК). Група організовує щорічні зустрічі в Кіото для сотень гравців на шякухачі. Базовими храмами групи є храми і Мійоан-дзи. Багато ченців Ріндзай й досі практикують суйдзен у певні свята в колишніх храмах Фуке, які, починаючи з XIX століття, повернулись до традиційного Ріндзай-дзен. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Die Fuke-shū (jap. 普化宗) war eine mehr oder weniger lose Bewegung innerhalb des japanischen Zen-Buddhismus, die bis zu ihrem Verbot in der letzten Hälfte des 19. Jahrhunderts existierte. (de)
- Le fuke-shū (japonais : 普化禪) est une branche du bouddhisme zen qui fut importée au Japon au XIIIe siècle. Les moines fuke (appelés Komusō) pratiquaient la flûte shakuhachi comme forme de méditation. (fr)
- 普化宗（ふけしゅう）は、日本仏教の禅宗のひとつ。9世紀に中国で臨済義玄と交流のあった普化を始祖とするため、臨済宗（禅宗）の一派ともされる。普化は神異の僧であり、神仙的な逸事も多く、伝説的要素が強い。虚無宗（こむしゅう）とも言い、虚鐸（尺八）を吹きながら旅をする虚無僧で有名。 (ja)
- Fuke (em japonês: 普化禪) foi um ramo do Budismo Zen que existiu no Japão do século XIII até o final do XIX. Os monges Fuke eram famosos por tocar a flauta shakuhachi como uma forma de meditação. No imaginário popular japonês Fuke era caracterizado por seus monges tocando a flauta shakuhachi enquanto usavam o grande chapéu de cesto que cobria completamente suas cabeças quando iam em peregrinação. (pt)
- Fuke (jap. 普化) lub 普化宗 (jap. fuke-shū) – gałąź buddyzmu zen istniejąca w Japonii od XIII wieku do wieku XIX. Mnisi fuke byli znani z medytacji poprzez grę na flecie shakuhachi. (pl)
- 普化宗（ふけしゅう）是日本佛教禪宗之一宗派。以普化為始祖，也被視為臨濟宗（禪宗）之一派。也稱虛無宗（こむしゅう），以吹奏尺八行旅各地的虛無僧而有名。 (zh)
- Fuke-shū (Japanese: 普化宗, Fuke sect) or Fuke Zen was, according to the legend, a distinct and ephemeral derivative school of Zen Buddhism that originated as an offshoot of the Rinzai school during the nation's feudal era, lasting from the 13th century until the late 19th century. There are however no historical records to support this. (en)
- Фукэ (яп. 普化) — японская школа дзэн-буддизма, просуществовавшая с XIII века до последней четверти XIX века, когда она была закрыта. В настоящее время продолжает существовать через небольшую группу монахов. Согласно традиции, учение школы фукэ восходит корнями к китайскому мастеру чань (основателю школы Линьцзи) (800—866), известному в Японии под именем Риндзай Гигэн. Среди его учеников был монах Пухуа (в японской традиции — Фукэ), который считается, собственно, основателем школы. Предания гласят, что Пухуа был талантливым, прямым и изобретательным человеком. (ru)
- Фуке (яп. 普化) — японська школа дзен-буддизму, що існувала з XIII століття до кінця XIX століття. Продовжує існувати й по сьогодні завдяки незначній групі монахів. Традиційно вважається, що вчення школи фуке сходить корінням до китайського майстра Чань (засновника школи Ліньцзі) (800—866), відомому в Японії під іменем Ріндзай Гіген. Серед його учнів був чернець Пухуа (в японській традиції — Фуке), який вважається, звісно ж, засновником школи. Повір'я свідчать, що Пухуа був талановитою, прямою та винахідливою людиною. (uk)
|