| dbo:abstract
|
- El pelagianisme és una heretgia, segons l'Església catòlica, que va sorgir al segle v i va tenir molt de pes a l'edat antiga. Aquesta teoria teològica rep el nom del monjo britànic Pelagi (354-420 o 440), tot i que va negar, almenys en algun moment de la seva vida, moltes de les doctrines associades amb el seu nom. Pelagi va ser identificat com irlandès per sant Jeroni. Pelagi va ensenyar que la voluntat humana, creada amb les seves habilitats per part de Déu, era suficient per viure una vida sense pecat, tot i que creia que la gràcia de Déu ajudava a tota bona feina. El pelagianisme ha estat identificat amb la visió (ja sigui ensenyat per Pelagi o no) que els éssers humans poden guanyar la salvació pels seus propis esforços. Negava l'existència del pecat original, ja que considerava que la falta afectava només a Adam i no a tota la humanitat, i que per tant els nens naixien sense culpa. Això contradiu un dogma bàsic segons el qual el baptisme té, entre altres funcions, netejar el pecat original. El pelagianisme va ser atacat el 415 al Concili de Diòspolis (també conegut com a Lod), que va trobar a Pelagi com ortodox. Però va ser condemnat més tard al (418) i aquesta condemna va ser ratificada al Concili d'Efes el 431. Les estrictes doctrines morals dels pelagians van influir al sud d'Itàlia i Sicília, on van ser predicades obertament fins que la mort de Julià Eclanense en 455, i a Bretanya fins a la vinguda de Germà d'Auxerre cap el 429. (ca)
- البيلاجيانية هي نظرية لاهوتية يعود اسمها إلى الراهب بيلاجيوس (354 - 420 م). انها معتقد أن الخطيئة الأصلية لم تؤثر على الطبيعة البشرية وأن إرادة الإنسان لا تزال قادرة على ألإختيار بين الخير والشر بدون مساعدة إلهية خاصة. وبالتالي، كانت خطيئة آدم تشكيل نموذج سيئ لنسله، ولكن عواقبها الأخرى لم تحسب لهم. وحسب البيلاجيانية، كان دور يسوع لتشكيل نموذج جيد لباقي الناس (وهكذا يبطل نموذج آدم السيئ) بالإضافة إلى التكفير عن خطايانا. وباختصار، للإنسان السيطرة التامة، والمسؤولية التامة عن اطاعة الإنجيل بالإضافة إلى المسؤولية التامة عن كل خطيئة (النقطة الأخيرة موافق عليها من قبل أنصار وخصوم البيلاجيانية). وحسب العقيدة البيلاجيانية، كون الإنسان خاطئ عن طريق ألإختيار، فإنه مجرم بحاجة إلى تكفير يسوع المسيح. والخطاة ليسوا ضحايا، بل انهم مجرمون يحتاجون إلى العفو. تعتبر البيلجيانية هرطقة في معظم الطوائف المسيحية، بما فيها الكاثوليكية والبروتستانتية التاريخية. (ar)
- Pelagianismus je křesťanská nauka zastávaná ve starověku mnichem Pelagiem, jeho žákem Celestinem a v 5. století. Primárně se nejedná o jasně vymezený a ohraničený naukový systém, takovou podobu dostal až u biskupa Augustina, který byl spolu se svými žáky hlavním protivníkem pelagianismu. Pelagianismus chápe svobodu člověka jako zcela svéprávnou či autonomní skutečnost, ačkoli nepopírá její stvořenost. Podle tradičního chápání, ovlivněného především Augustinovým pochopením problému, pelagianismus zavrhuje nauku o dědičném hříchu a podceňuje sílu lidské v procesu rozhodování a jednání. Podle Pelagia tak Adam pouze dal svým prvotním hříchem lidem špatný příklad, Ježíš Kristus pak v zásadě dal opět jen dobrý příklad k následování. Podle Augustina Pelagius popírá, že by člověk potřeboval zvláštní Boží milost k tomu, aby byl schopen dobra a spásy. Pelagianismus byl odsouzen různými synodami již v 5. století (především synodou v Kartágu r. 418 a Efezským koncilem r. 431) a znovu Tridentským koncilem v polovině století šestnáctého. Novější práce – přibližně od 40. let 20. století – ukazují nový pohled na pelagiánské autory, opouštějí apriorní pozici jejich kritiků a přinášejí systematické představení jejich teologie, nakolik to je z neúplně dochovaných spisů možné. (cs)
- Pelagianismo estas herezo de 4-a jarcento kiu prenis la nomon el Pelagio, kristana moralisto kiu agis en Romo en 383-410. Laŭ ili, la homoj kapablas meriti sian savon, kio estas diametre opona al Aŭgusteno. Ili grande emfazis en la rolo de l' homaj faroj kaj subkonsideris la ideon pri Dia graco. Ili neis la originan pekon kaj apogis la ideon de homa perfektebleco en vivo kun helpo de Dio. Teodoro de Mopsuestio influis la pelagianismon. (eo)
- El pelagianismo es una posición teológica cristiana herética que sostiene que el pecado original no manchó la naturaleza humana y que los seres humanos, por gracia divina, tienen libre albedrío para alcanzar la perfección humana. Pelagio (c. 355 - c. 420 d. C.), un asceta y filósofo de las Islas Británicas, enseñaba que Dios no podía ordenar a los creyentes que hicieran lo imposible, y por lo tanto debía ser posible cumplir todos los mandamientos divinos. También enseñaba que era injusto castigar a una persona por los pecados de otra; por lo tanto, en su opinión, los niños deben nacer sin culpa. Pelagio no aceptaba ninguna excusa para el comportamiento pecaminoso y enseñaba que todos los cristianos, independientemente de su posición en la vida, debían llevar vidas intachables y sin pecado. En gran medida, el «pelagianismo» fue definido por su oponente Agustín de Hipona, y definiciones exactas sobre la doctrina siguen siendo esquivas. Aunque el pelagianismo tenía un apoyo considerable en el mundo cristiano de su tiempo, especialmente entre la élite y los monjes, fue atacado por Agustín y sus seguidores, que tenían opiniones opuestas sobre la gracia, la predestinación y el libre albedrío. Agustín salió victorioso en la controversia pelagiana; el pelagianismo fue condenado de forma decisiva en el Concilio de Cartago de 418 y sigue siendo considerado herético por la Iglesia católica y la Iglesia ortodoxa. Durante siglos, el «pelagianismo» se utilizó de diversas formas como acusación peyorativa de herejía para cristianos que tenían creencias no ortodoxas, pero ha sido revaluado por estudios recientes. (es)
- Pelagianismus ist im Christentum die Lehre, dass die menschliche Natur nicht durch die Erbsünde verdorben worden sei, sondern schließlich, als von Gott geschaffen, gut sein müsse, wenn man nicht unterstellen wolle, ein Teil der Schöpfung Gottes sei böse. Im Kern lehrt die nach ihrem Begründer Pelagius benannte Doktrin also, es sei grundsätzlich möglich, ohne Sünde zu sein (posse sine peccato esse). Zugespitzt handelt es sich um eine Lehre der Selbsterlösungsmöglichkeit und -fähigkeit des Menschen. (de)
- Pelagianismoa heretikoak V. mendean sortutako doktrina eta sekta kristaua da. Pelagianismoak ukatu egiten zuen jatorrizko bekatua; doktrina honen arabera gizonak badu bekatua alde batera utzi eta salbazioa iristeko ahalmena, eta ez du graziaren beharrik hori lortzeko. Bestalde, gizonak irabazi egin behar duela zioen, ez datorkiola berez. San Agustin doktrina honen kontra agertu zen. Zenbait kontziliotan pelagianismoaren kontrako iritziak azaldu ziren eta azkenik, 431. urtean Efesoko kontzilioak debekatu zuenez gero desagertu egin zen. (eu)
- Le pélagianisme est une doctrine développée à partir de la deuxième moitié du IVe siècle par l'ascète breton Pélage, Célestius, Julien d'Éclane et leurs disciples, caractérisée par l'insistance sur le libre arbitre de l'homme. Le pélagianisme, professant que la liberté règle les rapports entre l'homme et Dieu, s'attire l'opposition de l'épiscopat africain marqué par l'idée de la grâce d'Augustin d'Hippone, qui obtient la condamnation de ce courant par l’empereur Honorius, puis par le 16e concile de Carthage en 418, avec l'approbation du pape Zosime. Deuxième doctrine chrétienne combattue par Augustin après le donatisme, c'est par abus de langage qu'elle fut qualifiée d'hérésie, puisqu'elle est antérieure à la formulation orthodoxe qu'elle permit d'établir. Il ne peut en effet y avoir hérésie que par rapport à une orthodoxie antérieurement formulée dogmatiquement par l'autorité d'un ou de plusieurs conciles et sanctionnée par l'autorité du Pape.Cette doctrine religieuse naturaliste et rationaliste peut être rapprochée de la doctrine de la grâce chez Abélard. (fr)
- Pelagianism is a Christian theological position that holds that the original sin did not taint human nature and that humans by divine grace have free will to achieve human perfection. Pelagius (c. 355 – c. 420 AD), an ascetic and philosopher from the British Isles, taught that God could not command believers to do the impossible, and therefore it must be possible to satisfy all divine commandments. He also taught that it was unjust to punish one person for the sins of another; therefore, infants are born blameless. Pelagius accepted no excuse for sinful behaviour and taught that all Christians, regardless of their station in life, should live unimpeachable, sinless lives. To a large degree, "Pelagianism" was defined by its opponent Augustine, and exact definitions remain elusive. Although Pelagianism had considerable support in the contemporary Christian world, especially among the Roman elite and monks, it was attacked by Augustine and his supporters, who had opposing views on grace, predestination and free will. Augustine proved victorious in the Pelagian controversy; Pelagianism was decisively condemned at the 418 Council of Carthage and is still regarded as heretical by the Roman Catholic Church and Eastern Orthodox Church. For centuries afterward, "Pelagianism" was used in various forms as a pejorative accusation of heresy for Christians who hold unorthodox beliefs, but it has undergone reassessment by recent scholarship. (en)
- Pelagianisme adalah paham yang meyakini bahwa dosa asal tidak merusak hakikat manusia (yakni hakikat ilahi, karena manusia diciptakan dari Allah), dan bahwa dengan kehendaknya yang fana manusia masih sanggup untuk memilih yang baik atau yang buruk tanpa pertolongan ilahi. Dengan demikian, dosa Adam "memberikan teladan yang buruk" bagi keturunannya, tetapi tindakan-tindakan Adam tidak mengandung konsekuensi-konsekuensi lain yang dihubung-hubungkan dengan dosa asal. Dari sudut pandang Pelagianisme, peran Yesus adalah "memberikan suatu teladan yang baik" bagi seluruh umat manusia (dengan demikian adalah kebalikan dari teladan buruk Adam). Singkatnya, manusia sepenuhnya memegang kendali, dan oleh karena itu sepenuhnya bertanggung jawab, atas keselamatannya sendiri selain itu juga sepenuhnya bertanggung jawab atas tiap dosa yang diperbuatnya ("sepenuhnya bertanggung jawab atas tiap dosa" ditekankan baik oleh pendukung maupun penentang Pelagianisme). Menurut Pelagianisme, oleh karena manusia tidak lagi memerlukan rahmat Allah di luar kreasi kehendaknya maka Sakramen Pembaptisan tidaklah mengandung kualitas redemptif (pengampunan dosa) sebagaimana yang diajarkan oleh kaum Kristiani yang ortodoks. Pelagianisme ditentang oleh Agustinus dari Hippo, yang mengatakan bahwa kesempurnaan adalah mustahil untuk dicapai tanpa anugerah atau rahmat dari Allah, karena manusia terlahir sebagai orang berdosa dengan suatu dan hati yang penuh dosa (lihat: Dosa asal). Santo Agustinus juga mengajarkan bahwa keselamatan seseorang hanya diperoleh melalui suatu pemberian cuma-cuma, rahmat Allah yang penuh kuasa (efficacious), tetapi pemberian ini menuntut tanggapan orang tersebut untuk menerima atau menolaknya berdasarkan kehendak bebasnya untuk memilih. Ajaran Agustinus mengakibatkan dikutuknya Pelagianisme sebagai suatu ajaran sesat dalam beberapa sinode lokal. Pelagianisme dikutuk pada tahun 416 dan 418 dalam konsili-konsili Kartago. Pengutukan-pengutukan ini secara ringkas disahkan dalam Konsili Efesus pada tahun 431, meskipun bukan tindakan utama dari konsili itu. Pelagianisme sebagai suatu gerakan bidaah yang terstruktur lenyap selepas abad ke-6 namun gagasan-gagasan pokoknya terus-menerus menimbulkan perdebatan. Thomas Bradwardine (1290 – 26 Agustus 1349), Uskup Agung Canterbury, dalam De causa Dei contra Pelagium et de virtute causarum menolak paham Pelagian pada abad ke-14, dan Gabriel Biel melakukan tindakan yang serupa pada abad ke-15. (in)
- Il pelagianesimo è la dottrina cristiana secondo la quale il peccato originale fu dei soli progenitori, non dei discendenti, e non macchiò la natura umana, che ne subì certamente solo le conseguenze. La conseguenza è che secondo questa dottrina la volontà dell'essere umano è da sola in grado di scegliere ed attuare il bene, senza necessità della grazia divina. Il peccato di Adamo fu quello di portare un «cattivo esempio» alla sua progenie, ma le sue azioni non hanno altra conseguenza sulla discendenza umana oltre ai castighi elencati nella Genesi; ossia non esiste nessun «peccato originale» trasmesso ai singoli uomini, per il quale occorra una ''redenzione''. Praticamente come sostenuto dalla Religione giudaica. Nel pelagianesimo, il ruolo di Gesù, quale Messia, è quello di presentare un «buon esempio» in grado di bilanciare quello di Adamo e di fornire l'espiazione per i peccati degli esseri umani. L'umanità ha dunque la possibilità, per mezzo della sola propria volontà, di obbedire al Vangelo e dunque la responsabilità piena per i peccati; i peccatori sono criminali che hanno bisogno dell'espiazione di Gesù e di perdono. La dottrina trae il suo nome dal monaco britannico Pelagio. Le teorie pelagiane furono subito combattute in Africa dal vescovo Agostino d'Ippona. Furono poi definitivamente condannate come eretiche nel Concilio di Efeso del 431. (it)
- ペラギウス主義とは、5世紀にキリスト教神学の歴史上に現われた教説で、広く支持者を持ったが、正統のキリスト教から異端とされた。 ローマの修道士ペラギウス（350?-425年?）が提唱したことからこの名が付く。実際に、この教説を広めたのは、弟子ケレスティウスである。 ペラギウスに関してはほとんどの事が分かってはいない。修道士であったとしばしば言及されるが、本当にそうだったかも定かではない。アウグスティヌスによれば、彼はブリタンニアあるいはカレドニアの出自でローマに長い間住んでいたと言う。彼はその禁欲苦行の過激さと演説の雄弁さですでにローマの属州ではよく知られており、彼の教説の本質が明るみに出るまでキリスト教の重鎮、アウグスティヌスでさえも、彼を行動が聖人のように清らかな人と捉えていた。 (ja)
- 펠라기우스주의(Pelagianism)에 따르면, 원죄는 인간의 본성을 오염시키지 않았으며 도덕적 의지는 여전히 신의 도움없이 선과 악을 선택할 수 있다고 한다. 펠라기우스는 출신이 아일랜드인이라고 세인트 제롬이 밝혔다. 펠라기우스는 인간의 의지는 하나님이 창조한 능력으로 죄없이도 선한 삶을 살기에 충분하다고 보았다. 물론 그는 하나님의 은총이 모든 선한 행위를 도와준다고 믿었다. 그는 인간은 자기의 노력에 의해서 구원을 얻을 수 있다고 보았다. 이런 견해는 원죄를 근거로 하나님의 도움 즉 하나님의 은혜가 없이는 인간은 스스로 구원을 받을 수 없다라고 주장한 어거스틴의 견해와 반대되었고 후에 이단으로 정죄되었다. (ko)
- Pelagianisme is een theologische theorie die vernoemd is naar Pelagius (360 - 420/440), hoewel Pelagius in ieder geval op een bepaald moment in zijn leven veel van de leerstellingen die met zijn naam worden geassocieerd, ontkende. Pelagianisme is het geloof dat de zondeval de menselijke natuur niet heeft bedorven en dat de sterfelijke wil nog steeds in staat is tussen het goede en het kwade te kiezen zonder dat hier speciale goddelijke interventie voor nodig is. Naast Pelagius, namen , (een Italiaanse bisschop) en Coelestius deel aan de Pelagiaanse beweging. Johannes Cassianus, de leider van het 'semipelagianisme', was een tijdgenoot van de beweging. (nl)
- O pelagianismo foi um conceito teológico que negava o pecado original, a corrupção da natureza humana, o servo arbítrio (arbítrio escravizado, cativo) e a necessidade da graça divina para a salvação. O termo é derivado do nome de Pelágio da Bretanha. Todo homem é totalmente responsável pela sua própria salvação e portanto, não necessita da graça divina. Segundo os pelagianos, todo homem nasce "moralmente neutro", sendo capaz, por si mesmo, sem qualquer influência divina, de salvar-se quando assim o desejar. Uma das grandes disputas durante a Reforma Protestante versou sobre a natureza e a extensão do pecado original. No século V, Pelágio havia debatido ferozmente com Agostinho de Hipona sobre este assunto. Agostinho mantinha que o pecado original de Adão foi herdado por toda a humanidade e que, mesmo que o homem caído retenha a habilidade para escolher, ele está escravizado ao pecado e não pode não pecar. Por outro lado, Pelágio insistia que a queda de Adão afetara apenas a Adão, e que se Deus exige das pessoas que vivam vidas perfeitas, ele também dá a habilidade moral para que elas possam fazê-lo e embora considerasse Adão como "um mau exemplo" para a sua descendência, suas ações não teriam consequências para a mesma, sendo o papel de Jesus definido pelos pelagianos como "um bom exemplo fixo" para o resto da humanidade (contrariando, assim, o mau exemplo de Adão), bem como proporciona uma expiação pelos seus pecados, tendo a humanidade em suma, total controle pelas suas ações, posteriormente Pelágio reivindicou que a graça divina era desnecessária para a salvação, embora facilitasse a obediência. As sentenças pronunciadas pelo papa Inocêncio I contra tal tese acabaram por classificá-la como heresia. (pt)
- Пелагианство или Пелагионизм (лат. Pelagianismus) — богословская теория (доктрина), которую выдвинул западный богослов Пелагий, кельт по происхождению. Пелагианские споры начались в начале V века и были первым большим богословским кризисом, возникшим среди западных латиноязычных христиан. Согласно этой теории, первородный грех не влияет на человеческую природу, а человек не ограничен в свободе воли и по-прежнему способен выбирать добро или зло без помощи Бога. Таким образом, грех Адама был «плохим примером» для своего потомства, но его действия не имели других последствий. Роль Иисуса была «хорошим примером» для остального человечества (таким образом, противодействуя плохому примеру Адама), а также предоставлением искупления за наши грехи. Из этого следует, что человечество имеет полный контроль и тем самым несёт на себе полную ответственность за соблюдение Евангелия в дополнение к полной ответственности за каждый грех.Согласно пелагианской доктрине, люди есть грешники по своему выбору, а грешники не являются жертвами, они являются преступниками, которые требуют прощения. (ru)
- Pelagianizm – we wczesnym chrześcijaństwie od początku V w. nurt teologii duchowości, którego pierwszym propagatorem był Pelagiusz (IV i V w.). Rozwijał się głównie w Italii i Północnej Afryce. W wyniku kontrowersji wewnątrzkościelnej, uznany przez synody katolickie i papieży, a następnie Sobór efeski (431) za niezgodny z doktryną chrześcijańską, czyli herezję. (pl)
- Pelagianism är uppkallad efter munken Pelagius och förfäktar tron att människan föds utan arvsynd och kan välja mellan gott och ont utan Guds hjälp. Pelagianismen betonar särskilt viljans frihet. Människans frälsning ankommer slutligen på hennes egen viljeansträngning. Pelagianismen fördömdes år 418. (sv)
- 伯拉糾主義（Pelagianism），又作白拉奇主義，是由英格蘭神學家伯拉糾（又作白拉奇）提出的一种理论，认为人是性恶的，但否定人有原罪。 (zh)
- Пелагіанізм або пелагіанство (пелагіянство) — богословська теорія, що її висунув католицький богослов Пелагій. Пелагіянські суперечки почались в V столітті й були першою великою богословською кризою, що виникла серед західних латиномовних християн. Доктрина пелагіанства стверджує, що перворідний гріх не впливає на людську природу і що смертний здатний вибирати добро чи зло без спеціальної допомоги Божественного. Таким чином, гріх Адама був «поганим прикладом» для нащадків, але його дії не мають інших наслідків. Роль Ісуса була «хорошим прикладом» для решти людства (таким чином, протидією поганому прикладу Адама), а також спокутою за наші гріхи.Отже, людство має повний контроль, і тим самим несе на собі повну відповідальність, за дотримання Євангелія на додаток до повної відповідальності за кожен гріх.Відповідно до доктрини пелагіянізму, люди є грішники за власним вибором, тому вони злочинці, які потребують спокутування Ісуса Христа. Грішники не є жертвами, вони є злочинцями, які потребують прощення. Проти пелагіанства найбільш активно боровся Святий Августин. Його боротьбу можна поділити на два періоди. Перший період — період наступу (411—418). В цей час Августин боровся проти науки Пелагія і Келестія, які заперечували занепад людини і необхідність Божої ласки для спасіння, і як наслідок, підірвали у християнстві віру в усе, що в ньому є надприродне (відкуплення, Церква, Св. Тайни). Результатом цієї боротьби було осудження пелагіанізму Папами Інокентієм та Зосином. Другий період був оборонним (419—430). Августину довелось відбиватись від закидів Юліана та напівпелагіан. Юліан звинувачував святого, що своєю наукою про первородний гріх та похітливість тіла, як його наслідок, він підриває святість подружжя. Напівпелагіяни закидали, що Августинове вчення про напередвизначення (Господь має для кожного Свій план) та про дар ласки спасіння є фаталізмом і заперечує свободу волі людини. Попри те, що Августин боронив надприродні вчення Церкви, все ж йому вдалося це зробити. В цьому йому допомагав особистий секретар папи римського Лева I — Проспер Тірон. Церква осудила Пелагія на Африканському соборі (синоді в Мілеві) 416 року за папи Іннокентія І, на Карфагенському Синоді 418 року за папи Зосими, який розіслав усім єпископам лист під назвою «Тракторія з осудженням Пелагія». А напівпелагіанізм був осуджений папою Целестином І на синоді в Оранжі 529 року, що згодом затвердив папа Боніфацій II. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- Pelagianismo estas herezo de 4-a jarcento kiu prenis la nomon el Pelagio, kristana moralisto kiu agis en Romo en 383-410. Laŭ ili, la homoj kapablas meriti sian savon, kio estas diametre opona al Aŭgusteno. Ili grande emfazis en la rolo de l' homaj faroj kaj subkonsideris la ideon pri Dia graco. Ili neis la originan pekon kaj apogis la ideon de homa perfektebleco en vivo kun helpo de Dio. Teodoro de Mopsuestio influis la pelagianismon. (eo)
- Pelagianismus ist im Christentum die Lehre, dass die menschliche Natur nicht durch die Erbsünde verdorben worden sei, sondern schließlich, als von Gott geschaffen, gut sein müsse, wenn man nicht unterstellen wolle, ein Teil der Schöpfung Gottes sei böse. Im Kern lehrt die nach ihrem Begründer Pelagius benannte Doktrin also, es sei grundsätzlich möglich, ohne Sünde zu sein (posse sine peccato esse). Zugespitzt handelt es sich um eine Lehre der Selbsterlösungsmöglichkeit und -fähigkeit des Menschen. (de)
- Pelagianismoa heretikoak V. mendean sortutako doktrina eta sekta kristaua da. Pelagianismoak ukatu egiten zuen jatorrizko bekatua; doktrina honen arabera gizonak badu bekatua alde batera utzi eta salbazioa iristeko ahalmena, eta ez du graziaren beharrik hori lortzeko. Bestalde, gizonak irabazi egin behar duela zioen, ez datorkiola berez. San Agustin doktrina honen kontra agertu zen. Zenbait kontziliotan pelagianismoaren kontrako iritziak azaldu ziren eta azkenik, 431. urtean Efesoko kontzilioak debekatu zuenez gero desagertu egin zen. (eu)
- ペラギウス主義とは、5世紀にキリスト教神学の歴史上に現われた教説で、広く支持者を持ったが、正統のキリスト教から異端とされた。 ローマの修道士ペラギウス（350?-425年?）が提唱したことからこの名が付く。実際に、この教説を広めたのは、弟子ケレスティウスである。 ペラギウスに関してはほとんどの事が分かってはいない。修道士であったとしばしば言及されるが、本当にそうだったかも定かではない。アウグスティヌスによれば、彼はブリタンニアあるいはカレドニアの出自でローマに長い間住んでいたと言う。彼はその禁欲苦行の過激さと演説の雄弁さですでにローマの属州ではよく知られており、彼の教説の本質が明るみに出るまでキリスト教の重鎮、アウグスティヌスでさえも、彼を行動が聖人のように清らかな人と捉えていた。 (ja)
- 펠라기우스주의(Pelagianism)에 따르면, 원죄는 인간의 본성을 오염시키지 않았으며 도덕적 의지는 여전히 신의 도움없이 선과 악을 선택할 수 있다고 한다. 펠라기우스는 출신이 아일랜드인이라고 세인트 제롬이 밝혔다. 펠라기우스는 인간의 의지는 하나님이 창조한 능력으로 죄없이도 선한 삶을 살기에 충분하다고 보았다. 물론 그는 하나님의 은총이 모든 선한 행위를 도와준다고 믿었다. 그는 인간은 자기의 노력에 의해서 구원을 얻을 수 있다고 보았다. 이런 견해는 원죄를 근거로 하나님의 도움 즉 하나님의 은혜가 없이는 인간은 스스로 구원을 받을 수 없다라고 주장한 어거스틴의 견해와 반대되었고 후에 이단으로 정죄되었다. (ko)
- Pelagianizm – we wczesnym chrześcijaństwie od początku V w. nurt teologii duchowości, którego pierwszym propagatorem był Pelagiusz (IV i V w.). Rozwijał się głównie w Italii i Północnej Afryce. W wyniku kontrowersji wewnątrzkościelnej, uznany przez synody katolickie i papieży, a następnie Sobór efeski (431) za niezgodny z doktryną chrześcijańską, czyli herezję. (pl)
- Pelagianism är uppkallad efter munken Pelagius och förfäktar tron att människan föds utan arvsynd och kan välja mellan gott och ont utan Guds hjälp. Pelagianismen betonar särskilt viljans frihet. Människans frälsning ankommer slutligen på hennes egen viljeansträngning. Pelagianismen fördömdes år 418. (sv)
- 伯拉糾主義（Pelagianism），又作白拉奇主義，是由英格蘭神學家伯拉糾（又作白拉奇）提出的一种理论，认为人是性恶的，但否定人有原罪。 (zh)
- البيلاجيانية هي نظرية لاهوتية يعود اسمها إلى الراهب بيلاجيوس (354 - 420 م). انها معتقد أن الخطيئة الأصلية لم تؤثر على الطبيعة البشرية وأن إرادة الإنسان لا تزال قادرة على ألإختيار بين الخير والشر بدون مساعدة إلهية خاصة. وبالتالي، كانت خطيئة آدم تشكيل نموذج سيئ لنسله، ولكن عواقبها الأخرى لم تحسب لهم. وحسب البيلاجيانية، كان دور يسوع لتشكيل نموذج جيد لباقي الناس (وهكذا يبطل نموذج آدم السيئ) بالإضافة إلى التكفير عن خطايانا. وباختصار، للإنسان السيطرة التامة، والمسؤولية التامة عن اطاعة الإنجيل بالإضافة إلى المسؤولية التامة عن كل خطيئة (النقطة الأخيرة موافق عليها من قبل أنصار وخصوم البيلاجيانية). وحسب العقيدة البيلاجيانية، كون الإنسان خاطئ عن طريق ألإختيار، فإنه مجرم بحاجة إلى تكفير يسوع المسيح. والخطاة ليسوا ضحايا، بل انهم مجرمون يحتاجون إلى العفو. (ar)
- El pelagianisme és una heretgia, segons l'Església catòlica, que va sorgir al segle v i va tenir molt de pes a l'edat antiga. Aquesta teoria teològica rep el nom del monjo britànic Pelagi (354-420 o 440), tot i que va negar, almenys en algun moment de la seva vida, moltes de les doctrines associades amb el seu nom. Pelagi va ser identificat com irlandès per sant Jeroni. (ca)
- Pelagianismus je křesťanská nauka zastávaná ve starověku mnichem Pelagiem, jeho žákem Celestinem a v 5. století. Primárně se nejedná o jasně vymezený a ohraničený naukový systém, takovou podobu dostal až u biskupa Augustina, který byl spolu se svými žáky hlavním protivníkem pelagianismu. Pelagianismus byl odsouzen různými synodami již v 5. století (především synodou v Kartágu r. 418 a Efezským koncilem r. 431) a znovu Tridentským koncilem v polovině století šestnáctého. (cs)
- El pelagianismo es una posición teológica cristiana herética que sostiene que el pecado original no manchó la naturaleza humana y que los seres humanos, por gracia divina, tienen libre albedrío para alcanzar la perfección humana. Pelagio (c. 355 - c. 420 d. C.), un asceta y filósofo de las Islas Británicas, enseñaba que Dios no podía ordenar a los creyentes que hicieran lo imposible, y por lo tanto debía ser posible cumplir todos los mandamientos divinos. También enseñaba que era injusto castigar a una persona por los pecados de otra; por lo tanto, en su opinión, los niños deben nacer sin culpa. Pelagio no aceptaba ninguna excusa para el comportamiento pecaminoso y enseñaba que todos los cristianos, independientemente de su posición en la vida, debían llevar vidas intachables y sin pecado. (es)
- Pelagianism is a Christian theological position that holds that the original sin did not taint human nature and that humans by divine grace have free will to achieve human perfection. Pelagius (c. 355 – c. 420 AD), an ascetic and philosopher from the British Isles, taught that God could not command believers to do the impossible, and therefore it must be possible to satisfy all divine commandments. He also taught that it was unjust to punish one person for the sins of another; therefore, infants are born blameless. Pelagius accepted no excuse for sinful behaviour and taught that all Christians, regardless of their station in life, should live unimpeachable, sinless lives. (en)
- Le pélagianisme est une doctrine développée à partir de la deuxième moitié du IVe siècle par l'ascète breton Pélage, Célestius, Julien d'Éclane et leurs disciples, caractérisée par l'insistance sur le libre arbitre de l'homme. Le pélagianisme, professant que la liberté règle les rapports entre l'homme et Dieu, s'attire l'opposition de l'épiscopat africain marqué par l'idée de la grâce d'Augustin d'Hippone, qui obtient la condamnation de ce courant par l’empereur Honorius, puis par le 16e concile de Carthage en 418, avec l'approbation du pape Zosime. (fr)
- Pelagianisme adalah paham yang meyakini bahwa dosa asal tidak merusak hakikat manusia (yakni hakikat ilahi, karena manusia diciptakan dari Allah), dan bahwa dengan kehendaknya yang fana manusia masih sanggup untuk memilih yang baik atau yang buruk tanpa pertolongan ilahi. Dengan demikian, dosa Adam "memberikan teladan yang buruk" bagi keturunannya, tetapi tindakan-tindakan Adam tidak mengandung konsekuensi-konsekuensi lain yang dihubung-hubungkan dengan dosa asal. Dari sudut pandang Pelagianisme, peran Yesus adalah "memberikan suatu teladan yang baik" bagi seluruh umat manusia (dengan demikian adalah kebalikan dari teladan buruk Adam). Singkatnya, manusia sepenuhnya memegang kendali, dan oleh karena itu sepenuhnya bertanggung jawab, atas keselamatannya sendiri selain itu juga sepenuhnya be (in)
- Il pelagianesimo è la dottrina cristiana secondo la quale il peccato originale fu dei soli progenitori, non dei discendenti, e non macchiò la natura umana, che ne subì certamente solo le conseguenze. La conseguenza è che secondo questa dottrina la volontà dell'essere umano è da sola in grado di scegliere ed attuare il bene, senza necessità della grazia divina. Il peccato di Adamo fu quello di portare un «cattivo esempio» alla sua progenie, ma le sue azioni non hanno altra conseguenza sulla discendenza umana oltre ai castighi elencati nella Genesi; ossia non esiste nessun «peccato originale» trasmesso ai singoli uomini, per il quale occorra una ''redenzione''. Praticamente come sostenuto dalla Religione giudaica. (it)
- Pelagianisme is een theologische theorie die vernoemd is naar Pelagius (360 - 420/440), hoewel Pelagius in ieder geval op een bepaald moment in zijn leven veel van de leerstellingen die met zijn naam worden geassocieerd, ontkende. Pelagianisme is het geloof dat de zondeval de menselijke natuur niet heeft bedorven en dat de sterfelijke wil nog steeds in staat is tussen het goede en het kwade te kiezen zonder dat hier speciale goddelijke interventie voor nodig is. (nl)
- O pelagianismo foi um conceito teológico que negava o pecado original, a corrupção da natureza humana, o servo arbítrio (arbítrio escravizado, cativo) e a necessidade da graça divina para a salvação. O termo é derivado do nome de Pelágio da Bretanha. As sentenças pronunciadas pelo papa Inocêncio I contra tal tese acabaram por classificá-la como heresia. (pt)
- Пелагіанізм або пелагіанство (пелагіянство) — богословська теорія, що її висунув католицький богослов Пелагій. Пелагіянські суперечки почались в V столітті й були першою великою богословською кризою, що виникла серед західних латиномовних християн. Доктрина пелагіанства стверджує, що перворідний гріх не впливає на людську природу і що смертний здатний вибирати добро чи зло без спеціальної допомоги Божественного. (uk)
- Пелагианство или Пелагионизм (лат. Pelagianismus) — богословская теория (доктрина), которую выдвинул западный богослов Пелагий, кельт по происхождению. Пелагианские споры начались в начале V века и были первым большим богословским кризисом, возникшим среди западных латиноязычных христиан. Согласно этой теории, первородный грех не влияет на человеческую природу, а человек не ограничен в свободе воли и по-прежнему способен выбирать добро или зло без помощи Бога. (ru)
|