| dbo:abstract
|
- تاريخ الأردن هو تاريخ تلك المنطقة الواقعة حالياً من نهر اليرموك شمالاً وتمتد جنوباً باتجاة البحر الميت الذي يقع على عمق 414.5 م تحت سطح البحر مروراً بوادي عربة وخليج العقبة جنوباً، ومن نهر الأردن غرباً إلى المرتفعات الشرقية التي يراوح ارتفاعها بين 600-1500 م فوق سطح البحر مؤلفة حد الهضبة الأردنية، حتى بادية الشام شرقاً، كانت الأردن منذ العصور القديمة مستقراً للإنسان ومعبراً لما قبله وما يليه من مستوطنات بشرية أقامها الإنسان القديم. ففي الجنوب، عبر وادي رم، وفي الشرق حيث وادي السرحان وجد المسافر طريقه إلى الجزيرة العربية، وفي الشمال ساعد الانخفاض بين جبل العرب من جهة وجبل الشيخ، وسلسلة جبال لبنان الغربية من جهة ثانية، على تسهيل المرور إلى سورية، فجعل كل ذلك من الأردن نقطة وصل مهمة بين أقاليم المنطقة. كشفت الأحافير على وجود نشاط بشري في الأردن، في فترة العصر الحجري القديم (90,000 سنة قبل الميلاد).ما زالت آثار الأمبراطورية الإسلامية ظاهرة للعيان، وآثار الامبراطورية العثمانية. عاشت ممالك كبرى على هذا الجزء من الأرض مثل مملكة الأنباط التي كانت عاصمتها البتراء، المؤابيين، الأدوميون، البيزنطيون، والرومان. (ar)
- La història de Jordània inclou els esdeveniments de la zona coneguda amb aquest nom des de la prehistòria fins a l'actualitat. La terra que més tard va arribar a ser Jordània forma part de la històrica regió del Creixent Fèrtil. La seva història va començar al voltant del 2000 aC, quan els amorites semítics es van establir al voltant del riu Jordà a l'àrea anomenada Canaan. Subseqüents invasors i colons van incloure als hitites, egipcis, israelites, assiris, babilonis, perses, grecs, nabateus, romans, àrabs musulmans, croats cristians, mamelucs i a turcs otomans. (ca)
- Die Geschichte Jordaniens umfasst die Entwicklungen auf dem Gebiet des Haschemitischen Königreichs Jordanien von der Urgeschichte bis zur Gegenwart. Sie lässt sich seit dem Beginn der kontinuierlichen Besiedlung durch Menschen seit etwa 10000 v. Chr. nachvollziehen. Auf dem Gebiet des heutigen Königreich Jordanien östlich des Jordans lebten semitische Völker. In der Spätbronzezeit ab ca. 1200 v. Chr. bildeten die semitischen Völker der Ammoniter, Moabiter und Edomiter erste staatsähnliche Gebilde östlich des Jordans. Es entstanden die ersten Städte. Im 8. Jahrhundert v. Chr. kam das Gebiet unter der Herrschaft der Assyrer. Ab dem 6. Jahrhundert dehnten die Babylonier und Perser ihre Reiche auf das Gebiet östlich des Jordans aus. Ab dem 5. Jahrhundert wanderten von Süden her die Nabatäer ein. Ihr Reich war eine Hochkultur. Die griechisch-makedonischen Ptolemäer übernehmen nach dem Sieg der Griechen über die Perser 332 v. Chr. die Herrschaft im Nabatäerreich. Später kam das Gebiet unter der Herrschaft der Seleukiden. Es entstehen die prachtvollen Städte Gerasa, Pella, Gadera. Der Bund der Dekapolis stellten sich 63 v. Chr. unter den Schutz Roms. Die Nabatäer errichteten unter römischen Schutz ein Königreich mit der Hauptstadt Petra. Unter dem römischen Kaiser Trajan wurde 106 n. Chr. die römische Provinz Arabia Petrae gebildet. Das arabische Nomadenvolk der Beduinen griff mehrfach die römische Provinz an. Nach der Reichsteilung 395 n. Chr. kam die Provinz an das Byzantinische Reich, Nach der Schlacht am Jarmuk 636 fiel das Ostjordanland an das arabisch-islamische Weltreich. Die Araber besiedelten das Ostjordanland und der Islam breitete sich aus. Die christlichen Kreuzritter drangen ab 1107 in das Ostjordanland vor. 1250 bis 1516 gehörte das Gebiet als Teil der Provinz Syrien zum Mamelukenreich. 1517 bis 1918 war es Teil des Osmanischen Reiches. Nach dem Ersten Weltkrieg wurde 1920 das britische Völkerbundsmandat Palästina gegründet, das auch das Gebiet östlich des Jordans umfasste. 1923 wurde das Ostjordanland als britisches Volkerbundsmandat Transjordanien gebildet. Es war ein Emirat unter der Dynastie der Hashemiten. 1946 erhielt es als Königreich Transjordanien die Unabhängigkeit. Es schloss 1948 einen Militärpakt mit Großbritannien. 1948 bis 1949 beteiligte sich der Staat am Krieg der anderen arabischen Staaten gegen das am 14. Mai 1948 ausgerufene Israel. Transjordanien gewann das Westjordanland und Ostjerusalem dazu, die arabischen Staaten verloren den Krieg und über 400.000 arabische Flüchtlinge aus Palästina wurden in Jordanien aufgenommen. Im April 1950 annektierte Jordanien das Westjordanland und Ostjerusalem und wurde in Haschemitisches Königreich Jordanien umbenannt. Nach der Sueskrise im Oktober/November 1956 wurde die USA der Hauptverbündete Jordaniens. Im Sechstagekrieg im Juni 1967 gegen Israel verlor Jordanien die Kontrolle über das Westjordanland und Ostjerusalem. Noch einmal 400.000 palästinensische Flüchtlinge wurden in Jordanien aufgenommen. In einem Bürgerkrieg im September 1970 vertrieb die jordanische Armee die PLO aus dem Land. Ab August 1988 verzichtete Jordanien endgültig auf seinen Anspruch auf das Westjordanland und Ostjerusalem. 1994 schlossen Jordanien und Israel einen Friedensvertrag. (de)
- La tierra que llegó a ser Jordania forma parte de la ricamente histórica región Creciente fértil. Su historia comenzó alrededor de 2000 A.C., cuando amoritas semíticos se establecieron alrededor del río Jordán en el área llamada Canaán. Subsecuentes invasores y colonos incluyeron a los hititas, egipcios,nabateos, asirios, babilonios, persas, griegos, israelitas, romanos, árabes musulmanes, cruzados cristianos, mamelucos y a los turcos otomanos. Aproximadamente, en el 312 a. C., los nabateos se refugiaron en Petra, escapando de los reyes seléucidas. Gozaron de relativa independencia, gracias a la decadencia de la monarquía seléucida, razón por la cual Petra se convirtió en una importante parada de caravanas. En los tiempos de Pompeyo Magno, la autonomía nabatea en Jordania se vio amenazada, y finalmente, en el 105 dC, los romanos anexaron gran parte de la actual Jordania a su imperio, bajo el nombre de Arabia Pétrea, con Petra como capital. La provincia intentaría alzarse en el siglo III, sin éxito. En el siglo VII, la actual Jordania sería conquistada por el califa Omar, pero en el año 1100, durante la Primera Cruzada, Balduino I de Jerusalén realizaría diversas incursiones en la llamada Transjordania (en francés Outre-Jordain, que significa "más allá del Jordán", con el objetivo de controlar a las caravanas de camellos que cruzaban los territorios de la actual Jordania. Durante las cruzadas, los francos se hicieron con el control de toda la región. Transjordania se convirtió entonces en el señorío de Transjordania, vasallo del Reino de Jerusalén, que duró hasta 1189, año en que Saladino ocupó toda Transjordania, y se mantuvo bajo el gobierno de la dinastía ayubí hasta que en 1259 pasa a manos de los mamelucos y, en 1517, a manos de los otomanos. La expansión del Imperio otomano, en los tiempos de Selim I, chocó directamente con el Imperio Safávida, en el siglo XVI, quedando los territorios de Jordania atrapados en el medio. Luego de la decadencia Safávida, los territorios al este del Jordán fueron administrados por los turcos otomanos desde 1518. Entre 1900 y 1908, los ocupantes otomanos iniciaron la construcción del ferrocarril del Hiyaz, que atravesaba Jordania, con el objetivo de facilitar la peregrinación a La Meca desde Damasco y el envió de tropas a las naciones árabes. Este ferrocarril mejoró el desarrollo de Jordania, no obstante, el resentimiento árabe contra la ocupación turca no fue atenuada. Durante la Primera Guerra Mundial, Gran Bretaña se aprovechó del nacionalismo árabe, y después de prometer la creación de un estado árabe independiente que abarcaría Arabia, Siria, Líbano, Palestina, Jordania e Irak, promovió la Rebelión Árabe. De esta manera, las tropas árabes, apoyadas por oficiales británicos como Lawrence de Arabia, lograron derrotar a los turcos y alemanes en el Medio Oriente, y el ferrocarril de Hiyaz sufrió acciones de sabotaje, especialmente en Jordania. La caída del puerto de Aqaba en manos árabes en 1917 condenó a las fuerzas turcas, aunque la guerra no acabaría hasta septiembre de 1918. Al finalizar la guerra, de acuerdo a lo acordado, el Imperio otomano fue desmembrado, pero los Acuerdos Sykes-Picot fueron revelados, tratados que significaban la repartición del Medio Oriente entre Gran Bretaña y Francia, traicionándose la causa árabe. Gran Bretaña recibió, de la Sociedad de Naciones el mandato sobre gran parte del Medio Oriente, incluyendo el territorio que ahora comprende a Israel, Jordania, Cisjordania, la Franja de Gaza, y Jerusalén. Ante la necesidad de comunicar Irak con Palestina, ambas bajo mando británico, se definió la forma actual del estado jordano. En 1922, los británicos dividieron el Mandato Británico de Palestina y Transjordania al establecer el emirato semiautónomo de Transjordania al este del río Jordán, gobernado por el príncipe hachemita Abdalá I, aunque continuaba la administración de Palestina bajo un alto comisionado británico. El mandato sobre Transjordania terminó el 22 de mayo de 1946; el 25 de mayo, el país se convirtió en el independiente Reino Hachemita de Transjordania con Abdalá I como primer Rey de Jordania, no obstante, su tratado especial de defensa con el Reino Unido no finalizaría hasta 1957. El Reino de Transjordania fue uno de los estados árabes que se movilizó para ayudar a los nacionalistas palestinos contrarios a la creación de Israel en mayo de 1948, y tomó parte en la guerra entre los estados árabes y el nuevo Estado de Israel (véase Guerra árabe-israelí de 1948). Los armisticios del 3 de abril de 1949 dejaron a Jordania el control de Cisjordania, que propuso que las líneas de demarcación fueran sin perjuicio a los futuros establecimientos o límites territoriales. En 1950, el país adoptó el nombre de Reino Hachemita de Jordania al incluir aquellas porciones de Palestina anexadas por el rey Abdalá. Mientras reconocía la administración jordana sobre Cisjordania, los Estados Unidos mantuvieron la posición de que la adjudicación definitiva de la soberanía del territorio debía fijarse en nuevos tratados. Después de que Siria y Egipto se unieran bajo la República Árabe Unida en 1958, los reinos hachemitas de Jordania e Irak se unieron bajo el nombre de Federación Árabe de Irak y Jordania. No obstante, un golpe de Estado militar en Irak, encabezado por Abdul Karim Qasim, acabó la unión con Jordania. Esta luego firmó un pacto de defensa mutua en mayo de 1967 con Egipto, y por lo tanto participó en la guerra de los Seis Días entre Israel y los Estados árabes de Siria, Egipto e Irak. Durante la guerra, Israel logró el control de la Cisjordania y de Jerusalén Este. La guerra de 1967 condujo a un dramático aumento en el número de palestinos que vivían en Jordania. El número de refugiados palestinos que acogía —700.000 en 1966— creció en otros 300.000 de la Cisjordania. El período siguiente a la guerra de 1967 vio un gran aumento en el poder y la importancia de los elementos de resistencia palestinos (fedayín) en Jordania. Los fuertemente armados fedayines constituyeron una amenaza creciente a la soberanía y seguridad del Estado hachemita, con los que estalló una lucha abierta en junio de 1970. Otros gobiernos árabes intentaron preparar una solución pacífica, pero en septiembre, las acciones de los fedayines continuaron en Jordania —incluyendo la destrucción de tres aviones comerciales internacionales secuestrados y retenidos en el desierto al este de Amán— incitó al gobierno actuar para recuperar el control sobre su territorio y población. En el choque resultante, conocido como Septiembre Negro un destacamento de tanques sirios penetró en el norte de Jordania para apoyar a los fedayines, pero fuerzas jordanas le obligaron a retirarse. Para el 22 de septiembre, cancilleres árabes reunidos en El Cairo habían acordado un cese al fuego que entraría en vigor al día siguiente. La violencia esporádica continuó; no obstante, en julio de 1971 las fuerzas jordanas lograron una decisiva victoria sobre los fedayines y los expulsaron del país. No hubo combates en la línea de alto al fuego de 1967 del río Jordán durante la guerra de Yom Kipur en octubre de 1973, pero Jordania envió una brigada a Siria a pelear contra las unidades israelíes en territorio sirio. En 1988, Jordania renunció a todas las reclamaciones sobre la Cisjordania, pero retuvo un rol administrativo hasta la solución final del conflicto de soberanía sobre el territorio, y su tratado de 1994 con Israel le permitió conservar el control en los santos lugares musulmanes en Jerusalén. El Gobierno estadounidense considera la Cisjordania como territorio ocupado por Israel y cree que su situación final debe ser determinada mediante negociaciones directas entre las partes involucradas sobre la base de las resoluciones 242 y 338 del Consejo de Seguridad de la ONU. Jordania no participó en la guerra del Golfo de 1990-91, aunque mostró simpatía por el régimen de Saddam Hussein. En 1991, Jordania acordó junto con Siria, el Líbano y representantes palestinos, participar en negociaciones de paz directas con Israel patrocinado por los Estados Unidos y Rusia. Negoció un cese a las hostilidades con Israel y firmó una declaración con ese efecto el 25 de julio de 1994. Como resultado, un tratado de paz jordano-israelí se concluyó el 26 de octubre de 1994. Después del inicio de la intifada de Al-Aqsa en septiembre de 2000, el gobierno jordano se ofreció a mediar entre ambas partes. Jordania ha buscado desde entonces estar en paz con todos sus vecinos. (es)
- The history of Jordan refers to the history of the Hashemite Kingdom of Jordan and the background period of the Emirate of Transjordan under British protectorate as well as the general history of the region of Transjordan. There is evidence of human activity in Transjordan as early as the Paleolithic period. The area was settled by nomadic tribes in the Bronze Age, which consolidated in small kingdoms during the Iron Age – such as the Ammonites, Moabites and Edomites, with partial areas controlled by the Israelites. In the classic period, Transjordan came under Greek and later Roman influence. Under the Romans and the Byzantines, Transjordan was home to the Decapolis in the north, with much of the region being designated as Byzantine Arabia. Classical kingdoms located in the region of Transjordan, such as the Roman-era Nabatean kingdom, which had its capital at Petra, left particularly dramatic ruins popular today with tourists and filmmakers. The history of Transjordan continued with the Muslim empires starting in the 7th century, partial crusader control in the mid-Middle Ages (country of Oultrejordain) and finally, Mamluk rule from the 13th century and Ottoman rule between the 16th century and the First World War. With the Great Arab Revolt in 1916 and the consequent British invasion, the area came under the Anglo-Arab ruled Occupied Enemy Territory Administration East in 1917, which was declared as the Arab Kingdom of Syria in 1920. Following the French occupation of only the northern part of the Syrian Kingdom, Transjordan was left in a period of interregnum. A few months later, Abdullah, the second son of Sharif Hussein, arrived in Transjordan. With the Transjordan memorandum to the Mandate for Palestine in the early 1920s, it became the Emirate of Transjordan under the Hashemite Emir. In 1946, independent Hashemite Kingdom of Transjordan was formed and shortly admitted to the United Nations and the Arab League. In 1948, Jordan fought with the newly born state of Israel over lands of former Mandatory Palestine, effectively gaining control of the West Bank and annexing it with its Palestinian population. Jordan lost the West Bank in the 1967 War with Israel, and since became the central base of the Palestine Liberation Organization (PLO) in its struggle against Israel. The alliance between the PLO and the Jordanians, active during the War of Attrition, came to an end in the bloody Black September in Jordan in 1970, when a civil war between Jordanians and Palestinians (with Syrian Ba'athist support) took thousands of lives. In the aftermath, the defeated PLO was forced out of Jordan together with tens of thousands of its fighters and their Palestinian families, relocating to South Lebanon. (en)
- L'histoire de la Jordanie indépendante commence le 22 mars 1946 avec la fin du mandat britannique sur la partie transjordanienne de la Palestine mandataire. Ce royaume unifie des territoires occidentaux, appartenant au croissant fertile et habités depuis des millénaires, à d'immenses zones occupées majoritairement par le désert d'Arabie. La Jordanie est ainsi à la fois l'héritière des empires qui ont successivement dominé la région des quatre fleuves (le Jourdain, l'Euphrate, le Tigre et le Nil) et l'héritière des cultures arabe et bédouine du désert. Son histoire moderne a été largement rythmée par le conflit israélo-arabe et, plus qu'ailleurs, par le conflit israélo-palestinien. Cela s'explique par la composition de la population jordanienne à 70 % d'origine palestinienne et par la période de 1948 à 1967 pendant laquelle la Transjordanie annexa la Cisjordanie en donnant la citoyenneté jordanienne aux populations arabes de ce territoire. (fr)
- ヨルダンの歴史は、ヨルダンの歴史を記述している。 (ja)
- De Geschiedenis van Jordanië bestaat uit twee delen: de geschiedenis van vóór het ontstaan van de bestuurlijke eenheid Trans-Jordanië in 1923 en de geschiedenis van daarna. (nl)
- 요르단의 역사는 하심 왕국의 역사와 영국의 보호령 아래 트란스요르단 토후국의 배경과 트란스요르단 지역의 일반적인 역사를 말한다. 암만 성채는 요르단의 7000년 역사를 반영하고 있다. 구석기 시대 초기에 트란스요르단에서는 인간이 활동했다는 증거가 있다. 이 지역은 청동기 시대에 유목민 부족들이 정착하였는데, 이들은 철기 시대에 암몬, 모압, 에돔 등 작은 왕국에 통합되었고, 일부 지역은 히브리인들이 지배했다. 고전기에, 트란스요르단은 그리스와 나중에는 로마 제국의 영향을 받았다. 로마와 비잔티움 제국의 통치하에, 트란스요르단은 북쪽의 데카폴리스의 본거지였고, 그 지역의 대부분은 비잔티움 아라비아로 지정되었다. 수도를 페트라에 둔 로마 시대의 나바테아 왕국과 같은 트란스요르단 지역에 위치한 고전 왕국들은 오늘날 특히 관광객들과 영화 제작자들에게 인기 있는 극적인 유적들을 남겼다. 트란스요르단의 역사는 7세기부터 무슬림 제국과 함께 지속되었고, 중세시대 중반에 부분적인 십자군 통치가 이루어졌으며, 마침내 13세기 맘루크 술탄국의 지배와 16세기부터 제1차 세계 대전 사이에 오스만 제국의 지배가 이루어졌다. 1916년 아랍 반란과 영국의 침공으로 이 지역은 1917년 영국-아랍 제국의 동부 점령지 관리 하에 놓이게 되었고, 1920년 시리아 왕국으로 선포되었다. 프랑스가 시리아 왕국의 북쪽 부분만을 점령한 후, 트란스요르단은 공위기에 놓이게 되었다. 몇 달 후, 샤리프 후세인의 둘째 아들인 압둘라가 트란스요르단에 도착했다. 1920년대 초 팔레스타인 위임통치령에 대한 트란스요르단 비망록과 함께 하심 에미리트 치하의 트란스요르단 토후국이 되었다. 1946년, 트란스요르단 왕국이 독립하여 유엔과 아랍 연맹에 가입하였다. 1948년 요르단은 이스라엘과 요르단강 서안 지구를 놓고 싸웠으며 요르단은 요르단강 서안을 사실상 장악하고 요르단강 서안 지역을 팔레스타인 인구와 합병시켰다. 요르단은 1967년 이스라엘과의 전쟁에서 요르단강 서안 지구를 잃었고, 이후 팔레스타인 해방기구(PLO)의 중심 기지가 되었다. 소모전 당시 활동했던 PLO와 요르단 간의 동맹은 1970년 요르단에서 벌어진 유혈 사태의 검은 9월, 요르단과 팔레스타인(시리아 바트주의자의 지원으로) 내전으로 수천 명의 목숨을 앗아갔다. 그 여파로 패배한 PLO는 수만 명의 전사들과 그들의 팔레스타인 가족과 함께 요르단에서 쫓겨나 남레바논으로 이주했다. (ko)
- La storia della Giordania è normalmente strutturata in quattro grandi periodi: il , il , il ed il , che va dalla nascita ad oggi. Tutta la storia di questa regione è stata influenzata dalla scarsa presenza di risorse idriche, dalla presenza di un vasto deserto, dalla vicinanza con il Mar Mediterraneo, dal commercio ed in tempi recenti dai conflitti con Israele, dalla Guerra in Iraq e dall'aumento del prezzo del petrolio. Le fonti principali sulla storia di questo Paese sono alcuni libri della Bibbia, gli scritti di studiosi come Lawrence d'Arabia e solo in certi casi opere di autori greci e latini, soprattutto Diodoro Siculo e Strabone, che scrissero delle grandi ricchezze accumulate dai Nabatei con il commercio "delle spezie, degli incensi e dei profumi". (it)
- Det geografiska område som idag kallas Jordanien ingår sedan förhistorisk tid i den så kallade "bördiga halvmånen" som sträcker sig från Iraks floddalar till Medelhavet. Dess historia börjar omkring år 2000 före kristus, när semitiska stammar bosatte sig runt Jordanfloden i ett område som de kallade för Kanaan. Därefter invaderades detta område av en lång rad folkgrupper och erövrare: hettiter, egyptier, israeliter, assyrier, babylonier, perser, greker, romare, araber, de kristna korstågen, mameluker, Osmanska riket och slutligen Storbritannien. Vid första världskriget ingick området i det Osmanska riket men redan 1916 delade Storbritannien och Frankrike upp området sinsemellan genom Sykes-Picot-avtalet. Vid slutet av första världskriget avdelades provinsen Palestina (som idag är Jordanien, Israel, Västbanken och Gazaremsan) till Storbritannien som ett mandatområde kallat Det Palestinska Mandatet, från Nationernas förbund. Storbritannien hade dolda avsikter med detta område: Det var ett led i strävandena att förbinda landets territorier i Afrika och Inden, det skulle utnyttjas för att upprätta en stat som ersättning för arabernas stöd under första världskriget, samt en del var av NF bestämt att bli en judisk stat. År 1917 hade den brittiske utrikesministern skickat ett privat brev, den så kallade Balfourdeklarationen, som uttalade sitt stöd för en judisk stat. År 1922 ställdes området öster om Jordanfloden, huvudsakligen bestående av öken, under den hashemitiske prinsen Abdullah som ett emirat. Detta området kallades Transjordanien och fick en liten militärstyrka, "Arablegionen", som deltog i ett krig mot Irak. Denna del av det brittiska mandatet Palestina upphörde helt den 22 maj 1946 och den 25 maj blev området en självständig stat. Efter det judisk-arabiska kriget 1948 tog jordanska trupper kontroll över Cisjordanien (senare kallat Västbanken) och tilldelades detta område genom eldupphörsavtalet den 3 april 1949, med tillägget att områdets slutliga status skulle avgöras senare. Västbanken annekterades dock 1950 och Transjordanien bytte namn till "Det hashemitiska kungadömet Jordanien". Kung Abullah mördades utanför ingången till Klippmoskén i Jerusalem 1951 och efterträddes av sonen Talal. Denne led dock av psykiska besvär och efterträddes 1952 av sin då endast 16-årige son Hussein. Jordanien hade ett försvarsförbund med Storbritannien som byggde upp landets armé och flygvapen. Dessa leddes av brittiska officerare men 1957 sade Jordanien upp detta avtal och ersatte officerarna med araber. De nära banden med Storbritannien kompletterades också med nära band med Förenta staterna till följd av Eisenhowerdoktrinen. Under dessa år försökte kungen bygga upp landets ekonomi samtidigt som tillräckliga medel avsattes till försvaret. Särskilt under 1960-talet sågs Syrien som ett militärt hot. I maj 1967 ingick Jordanien en försvarspakt med Egypten och deltog i sexdagarskriget mot Israel. Kriget ledde till att Israel ockuperade Västbanken och att uppskattningsvis 300 000 palestinska flyktingar kom till Jordanien. Åren som följde präglades av politisk oro vilket kulminerade i svarta september 1970. Jordanien lyckades då slå tillbaka en mindre syrisk invasion och i juli 1971 besegrade man de tungt beväpnade palestinska organisationerna som tvingade lämna landet. Jordanien deltog inte direkt i oktoberkriget 1973 men skickade en mindre militärstyrka till Syrien för att försvara syriskt territorium i den israeliska motoffensiven. År 1988 avsade sig Jordanien sina territoriella anspråk på Västbanken. Landet deltog inte heller i Kuwaitkriget 1990-1991. Efter detta krig deltog Jordanien tillsammans med Syrien, Libanon och palestinska företrädare i fredsförhandlingar med Israel. Dessa förhandlingar resulterade i Washingtonavtalet den 25 juli 1994 och den 26 oktober 1994 ingick Jordanien och Israel ett fredsavtal. Efter kung Husseins död 1999 blev hans son Abdullah kung. (sv)
- 約旦歷史開始於西元前90,000年，當時這個地區已經有人居住。约旦原是巴勒斯坦的一部分。先后被亚述、巴比伦、波斯和马其顿统治。7世纪属阿拉伯帝国版图。16世纪归属奥斯曼帝国。 (zh)
- Орудия олдувайской культуры и окаменелости млекопитающих были найдены в долине Эз-Зарка в отложениях формации Даукара (Dawqara Formation), датируемых возрастом от 1,95 до 2,48 млн лет назад. Останки Homo erectus, неандертальцев и древних Homo sapiens были обнаружены в Иорданской долине, Азраке и юге современной Иордании. При археологических раскопках в оазисе Азрак нашли каменные орудия возрастом 250 тыс. лет назад. Верхнепалеолитическая стоянка Аль-Ансаб 1, найденная в Нижней Вади Сабра (Wadi Sabra) в 15 км к югу от Петры, была расположена недалеко от палеоозера Лисан. На стоянке найдены орудия ахмарской культуры. Слой 1 стоянки Аль-Ансаб 1 радиоуглеродным методом был датирован периодом между 36 963 ± 610 и 37 890 ± 630 л. н. (калиброванная дата). 14,4 тыс. л. н. в на северо-востоке Иордании на поселении Шубайка 1 (Shubayqa 1) охотники-собиратели натуфийской культуры пекли хлеб из диких злаков и корнеплодов. Раскопки памятника Шубайка-6 (Shubayqa 6) показали, что 11,5 тыс. л. н. собаки помогали людям во время охоты. Геоглифы, в виде гигантских «колёс» из Вади Аль Каттафи и прудов Висад в Чёрной пустыне в Иордании имеют возраст не менее чем 8500 лет назад. В период неолита (8500 лет до н. э. — 4500 лет до н. э.) начинает развиваться сельское хозяйство. В ранненеолитическом поселении Айн-Газаль на севере Аммана (Докерамический неолит B) обнаружены гипсовые статуи, представляющие собой одни из самых ранних крупноформатных изображений человека. Поселение Айн-Газаль было населено в период 8440 — 6500 лет до н. э.. Три укреплённых поселения, датируемые радиоуглеродным методом периодом между 40 и 35 веками до н. э., найдены на самом краю вулканической пустыни на северо-востоке Иордании, рядом с сирийской границей. На севере Иордании в одном из засушливых районов Восточной иорданской пустыни на каменистой равнине из вулканического базальта Хауран (Hauran) находится протогород , датируемый концом 4-го тысячелетия до нашей эры. В период медно-каменного века (халколит) (4500 — 3200 лет до н. э.) в Фейнане стали плавить медь. Обнаружены фрески этого периода в деревне Телелат Аль-Гасуль. В период бронзового века (3200 — 1200 год до н. э.) бурно развиваются поселения, вместе с ними архитектура, орудия труда, искусство, торговля. Во время позднего бронзового века территория Иордании попадает под влияние Египта. У образцов из пещеры B3 (Cave B3) в долине Бакаа (Baq҅ah Valley) в 20 км к северо-западу от Аммана (бронзовый век Иордании, 1550—1150 лет до н. э.) определили митохондриальные гаплогруппы L0f2b, N1b1, N1b1a, N1b1a2, N1b1b, N2a1, J1b2, T1a1, T2c1a, I5, H1e1, U1a'c, U3, U3a2, U3b, U3b1a, U3b3, U4a и Y-хромосомные гаплогруппы J и J1a2b. Около 1300 г. до н. э. территория на востоке от реки Иордан, соответствующая современной Иордании, страны Моав и Аман (Аммон), всего 5 царей, как сообщает нам ТаНаХ, не пропустили еврейский народ идущий в землю Израиля, напали на евреев и проиграли военные сражения. В результате этого земли перешли во владение евреев, с разрешения Высшей природы, мнение которого представлял Моше, обладающий пророческим взглядом на мир. Эти земли получили колена Израилевы, колено Реувена, Гада и половиной колена Манассии, где они строили укреплённые города и развили скотоводство на пышных пастбищах. Вплоть до I века н. э. эти места населяли евреи, и Заиорданье являлось неотъемлемой частью еврейского государства, как об этом во многих местах описано в Библии. В наше время археологами найдено большое количество исторических памятников, подтверждающих Библию и еврейское заселение этих земель в указанный период. Во время железного века (1200—332 г. до н. э.) территория Иордании разделяется между королевствами аммонитов, моавитов и эдомитов. К этому периоду относится основная часть событий ТаНаХа. Высокоразвитое сельское хозяйство существовало на юге Иордании. К этому периоду относится большое количество поселений в Аммане, Дейбане, Мадабе, горе Небо, Бусере и Караке. Петроглифы, обнаруженные в Чёрной пустыне в регионе Джебель-Курма, датируются возрастом ок. 2000 лет. (ru)
- До Історії Йорданії відносять історію Хашимітського Королівства Йорданія, період існування емірату Трансйорданія під британським протекторатом, а також загальну історію регіону Трансйорданія. Існують свідчення людської діяльності в Трансйорданії ще в період Палеоліту. Ця територія в епоху бронзи була заселена кочовими племенами, які об'єдналися в маленькі царства вже за залізної доби. Зокрема Трансйорданію в ці часи заселяли племена едомітів та аммонітів, а деякі території регіону контролювали ізраїльтяни. У класичний період Трансйорданія опинилася під грецьким і пізніше римським впливом. Головною етнічною групою того часу були набатеї, а євреї оселилися на територію Йорданської долини, в межах Римської Юдеї. Під римським та візантійським правлінням більша частина регіону називалася візантійською Аравією. Класичні королівства, розташовані в регіоні Трансйорданії, такі як царство Набатея римської епохи, що мали свою столицю в Петрі, залишили особливо вражаючі руїни, популярні сьогодні серед туристів та режисерів. Історія Трансйорданії тісно пов'язана з мусульманськими імперіями, починаючи з 7-го століття. Часткового вона контролювалася хрестоносцями в Середньовіччі і згодом знову потрапила під ісламський контроль, зокрема під контроль Мамлюкського Султанату (Каїр) з 13 століття і Османської імперії з 16-го століття і аж до Першої світової війни. Після Великого арабського повстання в 1916 році і подальшого Британського вторгнення, територія потрапила під окупаційну Адміністрацію в 1917 році і стала британською підмандатною територією на початку 1920-х років, територія була перетворена на емірат Трансйорданію під управлінням Хашимітського Еміра. У 1946 році було створене незалежне Хашимітське Королівство Трансйорданія, яке незабаром була прийнято в Організацію Об'єднаних Націй та Лігу арабських держав. У 1948 році Йорданія воювала з нещодавно відродженою державою Ізраїль за землі колишньої Підмандатної Палестини, і фактично отримала контроль над західним берегом Йордану, приєднавши його разом з палестинським населенням. Йорданія втратила західний берег у війні 1967 року з Ізраїлем, і з тих пір стала центральної базою Організації визволення Палестини (ОВП) у боротьбі проти Ізраїлю. Альянс між ОВП та Йорданією, чинний під час війни на виснаження, розпався після кривавого чорного вересня в Йорданії в 1970 році, коли спалахнула громадянська війна між Йорданцями і палестинцями (за сирійської підтримки), яка забрала тисячі життів. В результаті, ОВП зазнала поразки і була витіснена з Йорданії разом з десятками тисяч своїх бойовиків. (uk)
|
| rdfs:comment
|
- La història de Jordània inclou els esdeveniments de la zona coneguda amb aquest nom des de la prehistòria fins a l'actualitat. La terra que més tard va arribar a ser Jordània forma part de la històrica regió del Creixent Fèrtil. La seva història va començar al voltant del 2000 aC, quan els amorites semítics es van establir al voltant del riu Jordà a l'àrea anomenada Canaan. Subseqüents invasors i colons van incloure als hitites, egipcis, israelites, assiris, babilonis, perses, grecs, nabateus, romans, àrabs musulmans, croats cristians, mamelucs i a turcs otomans. (ca)
- ヨルダンの歴史は、ヨルダンの歴史を記述している。 (ja)
- De Geschiedenis van Jordanië bestaat uit twee delen: de geschiedenis van vóór het ontstaan van de bestuurlijke eenheid Trans-Jordanië in 1923 en de geschiedenis van daarna. (nl)
- 約旦歷史開始於西元前90,000年，當時這個地區已經有人居住。约旦原是巴勒斯坦的一部分。先后被亚述、巴比伦、波斯和马其顿统治。7世纪属阿拉伯帝国版图。16世纪归属奥斯曼帝国。 (zh)
- تاريخ الأردن هو تاريخ تلك المنطقة الواقعة حالياً من نهر اليرموك شمالاً وتمتد جنوباً باتجاة البحر الميت الذي يقع على عمق 414.5 م تحت سطح البحر مروراً بوادي عربة وخليج العقبة جنوباً، ومن نهر الأردن غرباً إلى المرتفعات الشرقية التي يراوح ارتفاعها بين 600-1500 م فوق سطح البحر مؤلفة حد الهضبة الأردنية، حتى بادية الشام شرقاً، كانت الأردن منذ العصور القديمة مستقراً للإنسان ومعبراً لما قبله وما يليه من مستوطنات بشرية أقامها الإنسان القديم. ففي الجنوب، عبر وادي رم، وفي الشرق حيث وادي السرحان وجد المسافر طريقه إلى الجزيرة العربية، وفي الشمال ساعد الانخفاض بين جبل العرب من جهة وجبل الشيخ، وسلسلة جبال لبنان الغربية من جهة ثانية، على تسهيل المرور إلى سورية، فجعل كل ذلك من الأردن نقطة وصل مهمة بين أقاليم المنطقة. كشفت الأحافير على وجود نشاط بشري في الأردن، في فترة العصر الحجري القديم (90,000 سنة قبل الم (ar)
- Die Geschichte Jordaniens umfasst die Entwicklungen auf dem Gebiet des Haschemitischen Königreichs Jordanien von der Urgeschichte bis zur Gegenwart. Sie lässt sich seit dem Beginn der kontinuierlichen Besiedlung durch Menschen seit etwa 10000 v. Chr. nachvollziehen. Auf dem Gebiet des heutigen Königreich Jordanien östlich des Jordans lebten semitische Völker. In der Spätbronzezeit ab ca. 1200 v. Chr. bildeten die semitischen Völker der Ammoniter, Moabiter und Edomiter erste staatsähnliche Gebilde östlich des Jordans. Es entstanden die ersten Städte. Im 8. Jahrhundert v. Chr. kam das Gebiet unter der Herrschaft der Assyrer. Ab dem 6. Jahrhundert dehnten die Babylonier und Perser ihre Reiche auf das Gebiet östlich des Jordans aus. Ab dem 5. Jahrhundert wanderten von Süden her die Nabatäer ei (de)
- La tierra que llegó a ser Jordania forma parte de la ricamente histórica región Creciente fértil. Su historia comenzó alrededor de 2000 A.C., cuando amoritas semíticos se establecieron alrededor del río Jordán en el área llamada Canaán. Subsecuentes invasores y colonos incluyeron a los hititas, egipcios,nabateos, asirios, babilonios, persas, griegos, israelitas, romanos, árabes musulmanes, cruzados cristianos, mamelucos y a los turcos otomanos. (es)
- The history of Jordan refers to the history of the Hashemite Kingdom of Jordan and the background period of the Emirate of Transjordan under British protectorate as well as the general history of the region of Transjordan. (en)
- L'histoire de la Jordanie indépendante commence le 22 mars 1946 avec la fin du mandat britannique sur la partie transjordanienne de la Palestine mandataire. Ce royaume unifie des territoires occidentaux, appartenant au croissant fertile et habités depuis des millénaires, à d'immenses zones occupées majoritairement par le désert d'Arabie. La Jordanie est ainsi à la fois l'héritière des empires qui ont successivement dominé la région des quatre fleuves (le Jourdain, l'Euphrate, le Tigre et le Nil) et l'héritière des cultures arabe et bédouine du désert. Son histoire moderne a été largement rythmée par le conflit israélo-arabe et, plus qu'ailleurs, par le conflit israélo-palestinien. Cela s'explique par la composition de la population jordanienne à 70 % d'origine palestinienne et par la pério (fr)
- La storia della Giordania è normalmente strutturata in quattro grandi periodi: il , il , il ed il , che va dalla nascita ad oggi. Tutta la storia di questa regione è stata influenzata dalla scarsa presenza di risorse idriche, dalla presenza di un vasto deserto, dalla vicinanza con il Mar Mediterraneo, dal commercio ed in tempi recenti dai conflitti con Israele, dalla Guerra in Iraq e dall'aumento del prezzo del petrolio. (it)
- 요르단의 역사는 하심 왕국의 역사와 영국의 보호령 아래 트란스요르단 토후국의 배경과 트란스요르단 지역의 일반적인 역사를 말한다. 암만 성채는 요르단의 7000년 역사를 반영하고 있다. 구석기 시대 초기에 트란스요르단에서는 인간이 활동했다는 증거가 있다. 이 지역은 청동기 시대에 유목민 부족들이 정착하였는데, 이들은 철기 시대에 암몬, 모압, 에돔 등 작은 왕국에 통합되었고, 일부 지역은 히브리인들이 지배했다. 고전기에, 트란스요르단은 그리스와 나중에는 로마 제국의 영향을 받았다. 로마와 비잔티움 제국의 통치하에, 트란스요르단은 북쪽의 데카폴리스의 본거지였고, 그 지역의 대부분은 비잔티움 아라비아로 지정되었다. 수도를 페트라에 둔 로마 시대의 나바테아 왕국과 같은 트란스요르단 지역에 위치한 고전 왕국들은 오늘날 특히 관광객들과 영화 제작자들에게 인기 있는 극적인 유적들을 남겼다. 트란스요르단의 역사는 7세기부터 무슬림 제국과 함께 지속되었고, 중세시대 중반에 부분적인 십자군 통치가 이루어졌으며, 마침내 13세기 맘루크 술탄국의 지배와 16세기부터 제1차 세계 대전 사이에 오스만 제국의 지배가 이루어졌다. (ko)
- Det geografiska område som idag kallas Jordanien ingår sedan förhistorisk tid i den så kallade "bördiga halvmånen" som sträcker sig från Iraks floddalar till Medelhavet. Dess historia börjar omkring år 2000 före kristus, när semitiska stammar bosatte sig runt Jordanfloden i ett område som de kallade för Kanaan. Därefter invaderades detta område av en lång rad folkgrupper och erövrare: hettiter, egyptier, israeliter, assyrier, babylonier, perser, greker, romare, araber, de kristna korstågen, mameluker, Osmanska riket och slutligen Storbritannien. (sv)
- Орудия олдувайской культуры и окаменелости млекопитающих были найдены в долине Эз-Зарка в отложениях формации Даукара (Dawqara Formation), датируемых возрастом от 1,95 до 2,48 млн лет назад. Останки Homo erectus, неандертальцев и древних Homo sapiens были обнаружены в Иорданской долине, Азраке и юге современной Иордании. При археологических раскопках в оазисе Азрак нашли каменные орудия возрастом 250 тыс. лет назад. 14,4 тыс. л. н. в на северо-востоке Иордании на поселении Шубайка 1 (Shubayqa 1) охотники-собиратели натуфийской культуры пекли хлеб из диких злаков и корнеплодов. (ru)
- До Історії Йорданії відносять історію Хашимітського Королівства Йорданія, період існування емірату Трансйорданія під британським протекторатом, а також загальну історію регіону Трансйорданія. Існують свідчення людської діяльності в Трансйорданії ще в період Палеоліту. Ця територія в епоху бронзи була заселена кочовими племенами, які об'єдналися в маленькі царства вже за залізної доби. Зокрема Трансйорданію в ці часи заселяли племена едомітів та аммонітів, а деякі території регіону контролювали ізраїльтяни. У класичний період Трансйорданія опинилася під грецьким і пізніше римським впливом. Головною етнічною групою того часу були набатеї, а євреї оселилися на територію Йорданської долини, в межах Римської Юдеї. Під римським та візантійським правлінням більша частина регіону називалася візант (uk)
|