Райніс

Райніс
латис. Rainis, Jānis Pliekšāns
Ім'я при народженні	латис. Jānis Pliekšāns
Псевдо	Яніс Пліекшанс
Народився	30 серпня (11 вересня) 1865[4][1] Dunavad, Латвія
Помер	12 вересня 1929(1929-09-12)[1][2][…] (64 роки) Юрмала, Латвія
Поховання	Кладовище Райнісаd
Громадянство	Російська імперія  Латвія
Національність	латиш
Діяльність	поет, драматург, політик, письменник, перекладач, журналіст
Галузь	творче та професійне письмоd[5], поезія[5], драма[5], переклад[5], політика[5] і соціал-демократія[5]
Alma mater	Петербурзький університет
Знання мов	німецька, латиська[6] і російська
Напрямок	Нова течія
Magnum opus	Ave sol!d
Посада	депутат Сейму[d]
Партія	Латвійська соціал-демократична робітнича партіяd
Конфесія	лютеранство
Брати, сестри	Dora Stučkad
У шлюбі з	Ельза Розенберґ-Пліекшанс
Нагороди
IMDb	ID 2872512
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Райніс, справжнє ім'я — Яніс Пліекшанс (латис. Rainis, Jānis Pliekšāns; 11 вересня 1865 — 12 вересня 1929) — латиський поет і драматург. Перекладач, політик, громадський діяч, народний поет Латвійської РСР (звання надане посмертно в 1940 р.).

Народився в родині орендаря маєтків неподалік міста Даугавпілсі. У 1884—1888 — студент юридичного факультету Петербурзького університету. Друкувався з 1887 року. У 1891—1895 році — редактор газети «Dienas Lapa». Перші вірші опубліковані у 1895 році. У червні 1897 року був арештований, у в'язниці закінчив переклад на латиську мову «Фауста» Ґете. У грудні 1897 року Райніса заслали до Пскова, а 1899 року — у м. Слобідське Вятської губернії. Тут був створений збірник віршів насичених революційними настроями «Далекі відзвуки синім вечором» (1903).

У 1903 році Райніс повернувся із заслання та зв'язав свою діяльність із боротьбою латиської соціал-демократії. Він створив символічну драму «Вогонь і ніч» (1905) — гімн боротьбі, життю, її вічному розвиткові. У 1905 році вийшов збірник «Посів бурі». Наприкінці 1905 року нелегально емігрував до Швейцарії. Тут написані збірники віршів «Тиха книга» (1909), «Ті, які не забувають» (1911), п'єси «Золотий кінь» (опублікована в 1910), «Індуліс і Арія» (1911), «Грав я, танцював» (опублікована в 1919), «Даугава» (1916, опублікована в 1919). Коли в Латвії запанувала реакція, Райніс залишався провісником боротьби, нагадуючи, що поразка тимчасова. У поемі «Ave, sol!» (1910) Райніс співає славу сонцю як символові волі. Пролетаріату присвячений філософський збірник «Кінець і початок» (1912). Важливе місце в драматургії Латвії зайняла п'єса «Вій, вітерець!» (1913). У трагедії «Йосип і його брати» (1919) Райніс, що створив цей жанр у латиській літературі, на широкому історичному тлі вирішував проблеми любові й ненависті, прощення й помсти.

У 1920 році Райніс повернувся на батьківщину. За мотивами російських билин він створив трагедію «Ілля Муромець» (1922), опублікував книги віршів «П'ять ескізних зошитів Дагди» (1920—1925). У 1921—1925 роках — директор Національного театру. У 1926—1928 роках — міністр освіти. 28 лютого 1925 року першим із діячів культури нагороджений вищою нагородою країни — орденом Трьох Зірок I ступеня.

Твори письменника перекладено багатьма мовами світу. У місті Юрмала є дім-музей Яна Райніса. А в Ризі відкрито музей творчого подружжя Будинок Райніса та Аспазії.

У драматичній поемі «Даугава» Райніс відкрито закликав до суверенітету Латвії:

Земля, земля — якої землі вимагає наша пісня? Землі, що є країною. Оригінальний текст (латис.) Zeme, zeme — kas tā zeme, Ko tā mūsu dziesma prasa? Zeme — tā ir valsts.

Перше видання поеми у вересні 1919 року, незадовго до нападу німецько-російської армії Бермонда на Ригу, було розкуплене протягом двох тижнів, а після поразки армії Бермонда в листопаді 1919 року п'єса була виконана в Національному театрі на честь першої річниці проголошення незалежності Латвії.^[7] Після постановки «Даугави» в театрі Валмієра 1988 року режисером Валентінсом Макулевичем^[lv] на музику Мартіньша Браунса^[lv], частина з неї «Saule, Pērkons, Daugava» стала одним із символів руху за відновлення незалежності та неофіційним гімном Латвії й регулярно входить до програми Фестивалю пісні та танцю.^[8]

• Dzīve un darbi, sej. 1-11, Riga, 1925-31;
• Kopoti raksti, sej. 1-14, Riga, 1947-51;
• Далекі відгуки у синій вечір;
• Посіви бурі;
• Вогонь і ніч/

Українською мовою вірші Райніса перекладали: Дмитро Павличко, Микола Бажан, Максим Рильський, Леонід Первомайський, Євген Дроб'язко, Микола Терещенко, Григорій Кочур та інші.

• Ян Райніс. Лірика / пер. з латиськ.; вст. ст. М. Терещенка; худ. Л. Склютовський — К. : Дніпро, 1965 — 223 с. (Б-ка Перлини світ. лірики).

• Дауге П. Ян Райнис. Певец борьбы, солнца и любви. — М., 1920. (рос.)
• Краулинь К. Ян Райнис. — М., 1957. (рос.)
• Сокол Э. Жизнь и творчество Яна Райниса. — Рига, 1957. (рос.)
• Hausmanis V. Tautas dzejnieks Rainis. — Riga, 1968. (латис.)
• Hausmanis V. Raiņa daiļrades process. — Riga, 1971. (латис.)
• Hausmanis V. Raiņa dramaturģija. — Riga, 1973. (латис.)
• Kraulinš К. Raiņa dzīve un darbība. — Riga, 1953. (латис.)
• Sokols E. Rainis. — Riga, 1962. (латис.)

• Райніс Ян // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 414.
• Ян Райніс Лірика / пер. з латиськ. — К.: Дніпро, 1965. — 223 с.
• Яніс Райніс (рос.)
• Літературна енциклопедія (рос.)
• Музей в Таденаві (латис.)
• Поезія Яніса Райніса