[go: up one dir, main page]
More Web Proxy on the site http://driver.im/Перейти до вмісту

Олонець

Координати: 60°59′00″ пн. ш. 32°58′00″ сх. д. / 60.983333333333° пн. ш. 32.966666666667° сх. д. / 60.983333333333; 32.966666666667
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
місто Олонець
рос. Олонец
карел. Anuksenlinnu
Герб Прапор
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Республіка Карелія
Муніципальний район Олонецький
Поселення Олонецьке
Код ЗКАТУ: 86230501000
Код ЗКТМО: 86630101001
Основні дані
Час заснування 1137
Статус 1649
Населення ▼8162[1] осіб (2016)
Площа 6 км²
Поштові індекси 186000
Телефонний код +7 81436
Географічні координати: 60°59′00″ пн. ш. 32°58′00″ сх. д. / 60.983333333333° пн. ш. 32.966666666667° сх. д. / 60.983333333333; 32.966666666667
Часовий пояс UTC+3
Висота над рівнем моря 20 м
Влада
Міський голова Мінін Юрій Іванович[2]
Мапа
Олонець (Росія)
Олонець
Олонець

Мапа

CMNS: Олонець у Вікісховищі

Олоне́ць (також вимовляється Оло́нець[3][4], карел. Anuksenlinnu, фін. Aunus) — місто в Республіці Карелія Російської Федерації, одне з найстаріших в Північній Росії. Адміністративний центр Олонецького національного району, утворює Олонецьке міське поселення.

Етимологія і наголос

[ред. | ред. код]

Назва утворена від назви річки Олонка, котра, можливо походить від фін. alanko — низина — або від давньовепського «алнус», що також значить низина. Раніше це місце називалося Алонѣсь, Олонѣсь (тобто Оло́нісь).

Нормативний наголос в російській мові падає на другу голосну — Оло́нець[5]. Однак

  • наголос на останню голосну (Олоне́ць) є поширеним та присутній у словниках та є допустимим;
  • нормативний наголос у прикметнику «олоне́цький» — на третю голосну, хоча можливий і варіант оло́нецький[6];
  • наголос Олоне́ць зустрічається у літературі (однойменний вірш А. Прокоф'єва, рима з молоде́ць).

Наголос у назві мешканця міста ставиться на третю голосну — олонча́нин.

Географія

[ред. | ред. код]

Олонець розташований у злиття річок Олонки і Мегреги, на Олонецькій рівнині, за 140 км на північний захід від Петрозаводська, 269 км на північний схід від Санкт-Петербурга по автодорозі Р21 (автодорога «Кола»).

Клімат
  • Середньорічна температура повітря — 3,3 °C
  • Середня швидкість вітру — 3,1 м/с
Клімат
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 6 5 10 23 30 32 36 34 30 20 11 7 36
Середній максимум, °C −6 −5,4 −0,5 7,1 13,8 18,7 21,0 18,5 12,6 6,3 −1,1 −4,8 6,8
Середня температура, °C −9,2 −8,2 −4,2 3,0 9,6 14,5 16,8 14,5 9,6 4,0 −3,3 −7,8 3,3
Середній мінімум, °C −12,5 −12,2 −8,2 −1,3 4,8 9,5 12,1 10,3 6,3 1,6 −5,9 −10,9 −0,5
Абсолютний мінімум, °C −54 −44 −36 −29 −10 −4 0 −3 −9 −20 −28 −42 −54
Норма опадів, мм 38.7 30.1 31.1 35.9 42 50.6 64.3 80.6 76.1 69.1 63.4 44 625
Джерело: Метеостатистика Карелии, World Climate,[7]

Історія

[ред. | ред. код]

Олонець — одне з найдавніших поселень Карелії. Стоянки стародавньої людини, виявлені в пониззі річки Олонки (басейн Ладозького озера) датуються археологами 3-2 тисячоліття до н. е.

Заснування
Макет Олонецької фортеці. Національний музей Республіки Карелія

Вперше в письмових джерелах Олонець згадується у приписку до Статуту новгородського князя Святослава Ольговича. Сам статут датується 1137 роком. Однак, сучасні історики датують приписку XIII століттям[8], а першим згадуванням вважається 1228 рік, коли Олонець згадують записи в декількох літописах[9].

За часів новгородської незалежності Олонець належав новгородському владиці. В ході російсько-шведських воєн XVI—XVII століть місто неодноразово розорялося.

За Столбовським мирним договором 1617 року кордон зі Швецією став проходити у 40 км від Олонецького сільського поселення. У 1648 р., зі стратегічних міркувань, Олонецьке Різдвяне сільське поселення було відписане в казну. У місці злиття річок Олонки і Мегреги, де знаходилося головне селище сільського поселення, відоме під назвою Толмачов-наволок, у вересні 1649 року за указом царя Олексія Михайловича під керівництвом князя Федора Волконського і дяка Степана Єлагіна була побудована «порубежная фортеця» Олонець. Олонецька фортеця стала ядром міста, адміністративним центром Заонежских і Лопских сільських поселень, форпостом у боротьбі зі шведами. Фортечна стіна (в стінах налічувалося 1300 бійниць) тяглася вздовж річкових берегів більш ніж на 1,5 км і мала 19 веж. Найвища — Червона вежа була заввишки 32 метри. У фортеці була відбудована церква Трійці, хлібні комори, воєводські двори і 155 дворів, у яких під час нападів шведських загонів ховалося навколишнє населення. На озброєнні гарнізону були 31 гармати різного калібру і 824 мушкета. За кількістю веж, протяжності стін і військової оснащеності фортеця перевершувала Архангельську і всі сибірські міста, поступаючись лише Холмогорам. Фортеця згоріла при пожежі в 1741 році і більше не відновлювалася[10].

Саме місто стає місцем олонецькій воєводи (в 1670-х роках олонецким воєводою служив Яків Стрешнев). У той період Олонець був єдиним торговим, військовим і адміністративним центром Карелії. «Щоб у місті не було порожньо», сюди були переселені з різних заонежских сільських поселень заможні селяни, які займалися торгівлею і промислами, у тому числі железоделательным промислом. Посадські люди Олонца у 2-й половині XVII сторіччя були підприємливими торговцями, на своїх невеликих судах вони ходили навіть в Стокгольм. Наприкінці XVII століття Олонець налічував 726 дворів.

Правління Петра I

У серпні 1700 року Петро I оголосив війну Швеції, почалася Велика Північна війна.

До початку 1702 року на північ від Олонца вже були залізоробні заводи, що видно з указу Петра I синові А. Бутенанта від 5 січня 1702 року:

«На Олонецький залізних заводах чужинця Андрія Бутенанта фон Розенбуша вилити негайно 100 гармат залізних і чавунних найдобріших, без всяких вад, ядром по 12 фунтів і за 1000 ядер до кожної гармати, і з Олонця, як йому вже зазначено, поставити в Новгород не пізніше березня 1702 року»[11].

До 1703 році в околицях Олонця, у Лодейному Полі на р. Свір, була влаштована військова верф, яка отримала назву Олонецкої верфі. Фрегати Балтійського флоту будувалися на Олонецкій верфі і озброювалися гарматами на Олонецьких заводах. Про це нагадує герб Олонца, на якому змальовано два перехрещені книппеля. Книппель — це специфічний морський гарматний боєприпас з двох ядер, скутих коротким відрізком ланцюга.

У перші роки В ході кампаній 1702-1703 рр. російські війська зайняли Інгрію.

У 1707 році за наказом А. Д. Меншикова були встановлені поштові стани від Петербурга до Олонца і дещо пізніше — до Петровського збройового заводу.

У 1708 році була утворена Ингерманландская губернія, до складу якої був включений і Олонець.

У 1712 році Олонець віддано у ведення Адміралтейства. Значення Олонца — фортеці зберігалося до 1721 року, коли шведська межа була відсунута на північ і військово-стратегічне значення міста зійшло нанівець.

Мобілізації населення на роботи і в армію, а також будівництво Петербурга сприяло зубожіння, поступового розорення і запустіння дворів Олонца. У частині міст зазначена спад була значною. До числа таких міст Північно-Заходу Росії, де спад населення в ті роки була значною, можна віднести також Псков, Новгород і Каргополя[12].

З 1719 по 1724 рік Петро I кілька разів бував в Олонці і лікувався на олонецький марциальных водах. Лікування на олонецький водах супроводжувалося звичної для Петра I активністю[13]. Бачачи, що лікування водами в Олонці йде повільно, Петро I сказав: «Врачую тіло водами, а підданих власними прикладами. І в тому і в іншому бачу зцілення досить повільне, проте ж, покладаючись на Бога уповаю на те, що все вирішить час»[14][неавторитетне джерело].

XVIII століття

В 1727 року з Санкт-Петербурзької губернії була виділена Новгородська губернія. Олонець знову став адміністративно-судовим центром Олонецькій повіту, і в розпису губерній і провінцій цей повіт зарахований до Новгородської провінції (однієї з п'яти провінцій нової губернії).

В 1773 році за указом Катерини II була створена Олонецька провінція (складалася з двох повітів і однієї округи). Олонець був призначений обласним містом Олонецкой провінції.

У 1784 році він став повітовим містом Олонецькій намісництва (на перше місце вийшов Петрозаводськ), а з 1801 року — повітовим містом Олонецкой губернії.

У XVII—XVIII ст. ст. Олонець продовжував залишатися великим торговим («купецьким») центром. З утворенням наприкінці XVIII століття Олонецкой губернії адміністративний центр перемістився в Петрозаводськ, а Олонець поступово перетворився в тихе провінційне містечко.

XIX століття

Слідом за скасуванням кріпацтва, проведеної у 1861 році, була земська реформа 1864 року, яка створила органи місцевого самоврядування — земства.

До 1 січня 1896 р. жителів 1496: дворян — 118, духовного стану — 23, почесних громадян і купців — 49, міщан — 1037, військових станів — 143, финляндцев — 88, інших станів — 38. Православних — 1445, розкольників — 1, католиків — 16, лютеран — 29, магометан — 5. Церков православних — 1 кам'яних і 4 дерев'яних, 2 каплиці. Земська лікарня на 12 ліжок. Міське училище, з 70 учнями, і жіноче парафіяльне, з 27 ученицями. Будинків кам'яних — 1, дерев'яних — 171; лавок — 28. Купецьких свідоцтв видано — 12, на дріб'язкової торг — 16, промислових — 4, приказчичьих — 12. Ярмарок — 2. Міський землі 7954 десятини. Міський дохід 7674 руб., витрата 7244 руб.; запасний капітал 2400 руб. Дві богадільні (на 59 призреваемых), з яких одна — з притулком для дітей (19 осіб); щорічний витрата — 4225 руб. Був також комітет піклування бідних і благодійний гурток.

XX століття

У 1912 році в Олонці проживало 2058 осіб.

Революція, громадянська війна

Після падіння монархії в Росії в 1917 році почався розпад Російської імперії. Наприкінці 1917 року оголосило про незалежність Велике князівство Фінляндське. Під час Громадянської війни 1918-1920 років і інтервенції незалежності від Радянської Росії зажадали північні волості Карелії.

У 1919 році головою Олонецькій повітового революційного комітету, олонецким військовим комісаром стає більшовик Ф. В. Єгоров. У 1920—1921 рр. він виконує обов'язки голови Олонецькій повітового комітету РКП(б).

У 1920 року більшовики остаточно встановили на території Карелії радянську владу. При активній участі фінської соціаліста Едварда Гюллинга і підтримки в. І. Леніна 8 червня 1920 декретом ВЦВК з населених карелами місцевостей Олонецкой і Архангельської губерній була утворена Карельська трудова комуна[15].

У 1923 році Карельська трудова комуна була перетворена в Автономну Карельську Радянську Соціалістичну Республіку.

У 1927 році Олонець був перетворений в сільський населений пункт.

В ході Великого терору 1937-1938 років в околицях с. Олонець відбувалися масові розстріли жертв сталінських репресій[16].

Під час Радянсько-фінської війни 5 вересня 1941 року частини Карельської армії Фінляндії зайняли Олонець. Місто було перейменовано в Aunuslinnu («Олонецька Фортеця»).

25 червня 1944 року частини Карельського фронту в ході Свірсько-Петрозаводської наступальної операції увійшли в залишене фінськими військами місто[17].

7 липня 1944 року Олонець знову отримав статус міста.

Населення

[ред. | ред. код]

На 1 січня 2016 року по чисельності населення місто перебувало на 996 місці з 1112 міст Російської Федерації.

Олонець є єдиним містом на території Карелії, де карели становлять більшість населення, крім цього Олонецький район є місцем компактного проживання карелів-ліввіків і найнаселенішим карелами районом Республіки Карелії.

Крім карелів в Олонці проживають такі традиційні для Карелії народи, як фіни, росіяни, а також білоруси, українці, поляки і литовці. І якщо росіяни проживали на цій землі здавна, то інші перераховані вище народи переселились в Карелію і зокрема в Олонецький район порівняно недавно. Щодо білоруського і українського населення це пов'язано насамперед з післявоєнним переселенням із зруйнованих сіл Білорусі і України, для поляків і литовців Карелія була місцем заслання. Що стосується фінів, то велика їх кількість переселилося в Карелію в 50-х роках XX століття, так як в той час фінська мова був на території республіки другою офіційною.

Цікавим також є і той факт, що в Олонці і Олонецькому районі існує невелика громада чеченців, що не характерно для цього регіону і республіки в цілому. За переписом населення 2002 року тут проживало 53 представника цієї національності. У зв'язку з цим в районі виникла низка міжнаціональних конфліктів[18][19].

Народність Чисельність Відсоток
Карели 5827 58 %
Росіяни 3720 37 %
Білоруси 211 2 %
Українці 157 1,5 %
Фіни 126 1,3 %

Економіка

[ред. | ред. код]
  • ЗАТ «Олонецький молочний комбінат»
  • ВАТ «Олонецький хлібозавод»

В околицях міста розташовані кілька фермерських господарств.

Транспорт

[ред. | ред. код]

У північній частині міста проходить лінія Янісярві — Лодєйне Поле Волховстроєвського відділення Жовтневої залізниці. Залізничний вокзал станції Олонець розташований на початку вулиці Пролетарська.

Культура і мистецтво

[ред. | ред. код]
  • Муніципальне установа культури Олонецкий національний музей карелів-ліввіків їм. Н. Р. Прилукіна, відкритий в 1959 році[20].
  • Олонецький карельський народний хор «Karjalan koivu» («Карельська береза»), заснований у 1935 році[21].

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
Церква Успіння Пресвятої Богородиці
  • Братські могили радянських воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни[22][23]
  • Братська могила радянських воїнів і мирних громадян, розстріляних белофинскими інтервентами в період окупації Олонця в 1919 році[24]
  • Пам'ятник радянським військовим льотчикам — учасникам Свірсько-Петрозаводської операції (1944)[25]
  • Пам'ятник героям олонецького підпілля[26]
  • Пам'ятник радянським воїнам-визволителям[27]
  • Собор Смоленської Ікони Божої Матері (1828)
  • Успенська церква у с. Кунилице
  • Дерев'яний придорожній хрест (початок XIX століття) в с. Татчелица
  • Церкви Фрола і Лавра (1613) в селі Мегрега за 10 км від Олонца
  • Церква в с. Еройла
  • Старовинні дерев'яні каплиці в селах Новинка, Пертисельга, Утозеро, Гаврилівка
  • Церква Святого Хреста церкви Інгрії

Міські свята і заходи

[ред. | ред. код]
  • Щорічно з 1999 року, за ініціативою тодішнього мера Олонця Василя Анатолійовича Попова в перший день зими стали проводитися «Олонецькі гри Дідів Морозів»[28].

Пам'ятна монета Банку Росії

[ред. | ред. код]

20 квітня 2017 року Банк Росії випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 10 рублів серії "Стародавні міста Росії": р. Олонець, Республіка Карелія (1137 р.)[29].

Міста-побратими

[ред. | ред. код]

Почесні громадяни міста

[ред. | ред. код]
Звання

присвоєно

Прізвище, ім'я, по батькові
1984 Стулкін Іван Федорович
1984 Мітрукова Олена Олексіївна
1984 Макаров Олександр Васильович
1984 Харазия Хасан Лагустанович
1989 Крихта Костянтин Костянтинович
1989 Рухтоев Георгій Іванович
1989 Кренева Катерина Іванівна
1994 Ізотов Лев Сергійович
1994 Колдоев Михайло Михайлович
1994 Ломбах Юрій Володимирович
1994 Сівов Геннадій Якович
1997 Бєляєва Галина Павлівна
1998 Кононов Михайло Костянтинович
1998 Степанов, Віктор Миколайович
2000 Дубалов Микола Дмитрович
2001 Кудельников Іван Олександрович
2002 Ребрій Ельвіра Іванівна
2002 Філатова Маргарита Іванівна (посмертно)
2002 Митруков Василь Васильович
2002 Кузьмін Іван Петрович(посмертно)
2002 Герасимов Андрій Петрович
2004 Кабанова Тамара Миколаївна
2005 Халявин Костянтин Сергійович
2005 Жорін Микола Ілліч
2005 Степанов Михайло Олександрович
2005 Калінін Василь Петрович
2010 Плесовських Микола Павлович
2012 Петраш Парасков'я Єгорівна
2014 Щербаков Анатолій Павлович[30]
2015 Бакбергенов Курмантай Імангалієвич[джерело?]

Видатні уродженці

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2016 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
  2. ↑ Портал «Карелия официальная»
  3. ↑ Вопрос № 208160 на грамота.
  4. ↑ И. И. Митин. Олонец, столица символов [Архівовано 25 січня 2012 у Wayback Machine.], со ссылкой на Географический энциклопедический словарь, 1983.
  5. ↑ А. В. Суперанская. Ударение в собственных именах в современном русском языке. — Хайка, 1966. — С. 51.
  6. ↑ Олонец // Этимологический словарь русского языка. Фасмер Макс
  7. ↑ Научно-прикладной справочник по климату СССР. — Ленинград : Гидрометеоиздат, 1988. — Т. серия 3. Многолетние данные. — 692 с. — 520 прим.
  8. ↑ С. И. Кочуркина, Н. В. Куспак, Н.Н Мамонтова, В.Г Платонов. Древний Олонец. Ин-т языка, лит-ры и истории Карельского науч. центра РАН. Петрозаводск, 1994. С. 16
  9. ↑ С. И. Кочуркина, Н. В. Куспак, Н.Н Мамонтова, В.Г Платонов. Древний Олонец. Ин-т языка, лит-ры и истории Карельского науч. центра РАН. Петрозаводск, 1994. С. 16
  10. ↑ Карелия: энциклопедия: в 3 т. / гл. ред. А. Ф. Титов. Т. 2: К — П. — Петрозаводск: «ПетроПресс», 2009. — 464 с.
  11. ↑ Александр Шарымов. Книга первая. Предыстория Санкт-Петербурга. Раздел 1.
  12. ↑ Михаил Яковлевич Волков.
  13. ↑ Петр I на олонецких марциальных водах
  14. ↑ Балязин В. Н. Неофициальная история России. — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2007. — 608 с., ил. 
  15. ↑ Об образовании Корельской Трудовой Коммуны : Декрет ВЦИК от 8 июня 1920 г. // Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. Отдел первый. М., 1920 г. № 53, ст. 232
  16. ↑ Возвращённые имена. Архів оригіналу за 13 лютого 2015. Процитовано 23 липня 2017.
  17. ↑ Знамя над атакующими. Архів оригіналу за 24 квітня 2011. Процитовано 23 липня 2017.
  18. ↑ ВЗГЛЯД / Дмитрий Соколов-Митрич: Манежное правосудие. Архів оригіналу за 13 січня 2011. Процитовано 23 липня 2017.
  19. ↑ ИД"Коммерсантъ"
  20. ↑ Юбилей музея
  21. ↑ 65 песенных лет («Карелия», 2000)
  22. ↑ Братская могила советских воинов на ул.
  23. ↑ Братская могила советских воинов на гражданском кладбище
  24. ↑ Братская могила советских воинов и мирных граждан (1919 год)
  25. ↑ Памятник военным лётчикам — участникам Свирско-Петрозаводской операции
  26. ↑ Памятник героям олонецкого подполья
  27. ↑ Памятник советским воинам-освободителям
  28. ↑ Олонецкие Игры Дедов Морозов. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 23 липня 2017.
  29. ↑ Вестник Банка России, N 40, 26.04.2017
  30. ↑ Звание «Почётный гражданин города Олонца» присвоено А. Архів оригіналу за 1 квітня 2017. Процитовано 23 липня 2017.

Література

[ред. | ред. код]
  • Васильєв А. В. Олонець. / 2-е изд., испр. і дод. — Петрозаводськ: «Карелія», 1984. — 151 с.: іл. — (Міста і райони Карелії).
  • Воронов А. П. Олонець // Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона : в 86 т. (82 т. і 4 дод). — СПб., 1890-1907.
  • Єгоров Ф. В. Олонець. Історико-краєзнавчий нарис про місті та районі. — Петрозаводськ, 1959
  • С. В. Кочкуркина, Н. Ст. Куспак, Н. Н. Мамонтова, В. Р. Платонов. Стародавній Олонець. Ін-т мови, літ-ри та історії Карельського навч. центру РАН. — Петрозаводськ, 1994.
  • Олонець: Історико-краєзнавчі нариси у двох частинах / А. М. Пашков (відп. ред.) — Петрозаводськ: ПГУ, 1999. (1 Ч.. — 185 с. Ч. 2. — 209 с.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Олонець