Гуралі

Гуралі, Горалі Górale, Gorali
Гураль грає на скрипці, Підгалля, Польща, 2005 рік
Кількість	0,5 ~ 2 млн осіб
Ареал	Польща  Словаччина  Чехія
Близькі до	поляки західні слов'яни
Мова	діалект польської мови
Релігія	католицтво, протестантизм

Гуралі́, Ґуралі^[1][2] (горалі́, татрські горяни, пол. Górale; словац. Gorali; діалект Тешинської Сілезії: Gorole) — горяни Татр, етнографічна (етнокультурна) група,

Гуралі (горалі) це група місцевого населення на півдні Польщі, півночі Словаччини та в регіоні Тешинська Сілезія в Чехії. Живуть у Карпатах на захід від української (лемківської) етнічної території. Невеликі діаспори гуралів є також на Буковині в Україні, на півночі Румунії і в Чикаго (США).

У Польщі гуралі живуть у гірських районах Підгалля (Подгалє, пол. Podhale) у Татрах і частково у Живці (Живецьких Бескидах) та Сілезії у Бескидах (Малопольське і Сілезьке воєводства).

У Словаччині вони живуть 4 окремими групами: на півночі Спишу (34 селища, розділених на дві групи), Ораві і Кісуце (2 селища) і менші групи в 7 інших селах-анклавах на півночі Словаччини на Пряшівщині (Пряшівський) і Жилінський краї.

На північному сході Чехії (регіон Тешинська Сілезія у Моравсько-Сілезьких Бескидах) гуралі живуть в округах Фрідек-Містек, Опава й Брунталь Мораво-Сілезького краю.

Оскільки в переписах населення гуралі окремо не обраховуються, судити про їх чисельність складно — оціночно від 0,5 до 2 млн осіб.

Загальновизнаним є той факт, що гуралі розмовляють діалектами польської мови^[3] — говорами малопольського діалекту в Малопольскому воєводстві Польщі і в Словаччині та говорами сілезького діалекту в Сілезькому та Опольському воєводствах Польщі та у Чехії.

Вважають, що діалекти гуралів походять з праслов'янської мови зі Східної Ляхії (історичної польської області) з деяким словацьким впливом (протягом останніх століть). Крім польської основи, гуральські говірки мають специфічну лексику, зокрема, містять слова волоського походження.

Типові гуральські слова, як наприклад, гора/горб — magura або багаття — vatra (порівняйте українське закарпатське діалектне ватра), що є іллірийського та дако-румунського походження, і які є в сучасному вжитку в албанській та румунській мовах, зараз зустрічаються в польських топонімах на плоскогір'ях, заселених гуралями.

Докладніше дивіться: Підгальський діалект.

Серед гуралів поширеними явищами є білінгвізм і полілінгвізм: розповсюджені літературні польська, словацька, чеська мови.

За віросповіданням гуралі переважно католики, є також протестанти (здебільшого євангелісти).

У сучасній етнографії, в тому числі і польській, встановилася традиція розглядати гуралів як субетнос поляків, іноді навіть як етнографічну (етно-культурну) групу горян поляків-малополян (малополяків)^[4]. Втім гуралі мають ряд специфічних рис, як у мові, так і в побуті й культурі, пов'язаних, перш за все, з їх походженням та історичним розвитком.

Існує декілька гіпотез щодо походження гуралів. Землі гуралів були заселені протягом XII—XVIII століть. За однією з версій, — в основному вихідцями з передгір'я та рівнинних районів південної Польщі, що активно змішувалися з прийшлими волохами і словаками.

За іншою гіпотезою гуралі — переважно нащадки волохів, які заселили цю частину Карпат в проміжку між XIV—XVII століттями, що вже потім зазнали польського впливу. Адже дослідження (аналізи черепів), що проводились польськими антропологами в 1960-х роках засвідчили, що люди, яким вони належали, були здебільшого балканського походження.

Більшість поселень гуралів закладено на основі волоського права в XVI столітті. Гуралі історично волелюбний і непокірний народ. У XVI — поч. XIX століттях територія проживання гуралів — район, де розгортався і діяв рух опришків проти феодального покріпачення шляхтою. У 1772—1918 роках гуральські землі входили до складу Австрійської (з 1867 — Австро-Угорської) імперії.

Гуралі усвідомлюють себе не етнічно, а територіально, навіть єдності ані географічної, ні національно-культурної не являють. Однак польські гуралі під час Другої світової війни за німецької окупації Польщі (1939—1945, Генеральна губернія) в порівнянні з рештою поляків відособлювалися окупаційними владами й користалися з деяких преференцій.

Сучасні гуралі, що живуть в областях з довгою традицією приналежності до польської держави, самоідентифікують себе як поляки, а гуральське населення Словаччини і Чехії вважає себе відповідно словаками і чехами, з деякими винятками з правила по обидва боки кордону.

Польська етнографія розглядає гуралів виключно як етнокультурні групи малополяків (одна з етнографічних груп польського народу): подгаляни (підгаляни, гуралі Подгаля), живецькі гуралі (гуралі Живця), оравці, спішаки, баб'єгорці, бескидці, пенінці, сондетці (судецькі гуралі), загорці, віслянці, яблоньківці (яблонківські гуралі) тощо^[5].

Оскільки польське слово гуралі́ (пол. Górale) взагалі означає «горяни, горці», то в польській літературі існує й ширше трактування терміну гуралі, як назагал усіх горян Карпат. За таким поділом гуралів до них належать:

• живецькі гуралі (гуралі Живця) (пол. górale żywieccy)
• подгальські гуралі (гуралі Подгалє) (пол. górale podhalańscy)
• тешинські гуралі (гуралі Тешинської Сілезії)
• Моравські волохи
• Гуцули (Україна, Румунія)
• Лемки (Україна, Словаччина, Польща)
• Бойки (Україна, Польща, Словаччина)

і таким чином сюди потрапляють і етнографічні й субетнічні групи інших (крім поляків) народів, скажімо карпатські румуни, включно також з українцями Карпат, в тому числі і ті, що територіально проживають в Україні.

Якщо сучасні словацькі і чеські вчені визнають за гуральською говіркою її походження як діалекту польської мови^[6], яка втім останнім часом у Словаччині та Чехії поступово набирає рис пануючих у цих країнах мов титульних націй, то щодо етнічної приналежності гуралів Чехії та Словаччини немає ясності — хоча чеських гуралів Заолжя (сілезькі горалі-горяни) і вважають поляками^[7], про реальну картину можна судити з даних переписів населення, які свідчать, що в жодному з міст і сіл Заолжя поляки не є більшістю і місцеві гуралі вважають себе чехами. Наприклад, у традиційному гуральському селі Грчава (одне з двох найсхідніших сіл Чеської Республіки) поляки складають тільки 2 % від загального населення^[8]. У щоденному житті чеські гуралі продовжують розмовляти говіркою Тешинської Сілезії.

Гуралі переселилися до Буковини на початку ХІХ століття з району міста Чадця (Словаччина, на кордоні з Чехією та Польщею), за назвою міста їх називають чадецькими ґуралями. Більшість була виселена у Польщу після Другої світової війни, але частина залишилася, зокрема, у селах Стара Красношора та Нижні Петрівці^[9][10].

Традиційними заняттями татрських горян (гуралів), як і в цілому в Карпатах, є відгінне скотарство, заготівля, переробка і сплав деревини та суміжні ремесла — різьбярство на дереві, бондарство тощо, також виробництво сирів. У сучасних умовах в районах проживання гуралів активно розвивається туристична галузь, як екологічний зелений туризм, так і гірськолижний (наприклад, всесвітньо відомий гірськолижний курорт Закопане), що дає додаткові робочі місця в тому числі і місцевим жителям.

Риси народної матеріальної культури гуралів обумовлені проживанням у го́рах і традиційними заняттями, й у цілому є схожими на подібні в українських гуцулів і лемків. Так, традиційним гуральським житлом є зрубна будівля, часто не білена, вкрита ґонтом, соломою або драницями (хижа, хата, польс. халупа) з фасадом у вигляді галереї. Традиційна кухня включає різноманітні молочні продукти, зокрема сири (бринза, словац. oštiepok), каші, страви з картоплі, ячного та вівсяного борошна. Народний одяг гуралів близький до гуцульського — хутряні й суконні безрукавки (кептарі), суконні чоловічі штани, шкіряні постоли, суконні черевики й чоботи (папу́чі). Часто одяг оздоблений яскравим шиттям. Обов'язковими атрибутами чоловічого традиційного костюму раніше були топірець-бартка і круглий капелюх.

У гуралів багата духовна культура. В усному фольклорі поширені легенди і перекази про опришків, зокрема про їхнього ватажка Яносіка (Яношик по-польськи), близькі за мотивами і сюжетами українським оповідкам про Довбуша та розбійницькі пісні.

Гуральську музичну культуру визначає оригінальність, помітними рисами якої є архаїчність, в тому числі й в музичних інструментах (волинка, традиційні скрипка і бас) і достатньо високі музичні темпи. Були поширені музичні ансамблі (гуральські капели), що зазвичай грали на весіллях і на календарні свята.

Своєрідними є танці гуралів. Як і в південних слов'ян, і взагалі на Балканах, найпоширенішим є коло. Парний танок, також по колу, як і в гуцулів, виконують у дуже високому темпі, який до того ж підвищується протягом танцю. Особливий чоловічий танець навприсядки з бартками.

У сучасній Польщі мистецтво гуралів є доволі популярним. Існують гуральські культурні товариства, проводяться численні свята і фестивалі народної культури гуралів.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гуралі

• Сім етнографічних чудес України [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.]: Диво друге — чадецькі гуралі Буковини
• Інформаційний портал гуралів Сілезії (пол.)
• Мапа етнографічних груп польських гуралів
• Інформація про словацьких горалів (словац.)
• Гуралі — старі світлини
• Encyklopédia l´udovej kultúry Slovenska, Veda, 1995 (словац.)
• Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.:"Советская энциклопедия" (стаття «Поляки»), 1988, стор. 368—369 (рос.)
• Стеньшевский Я. Скрипка и игра на скрипке в польской народной традиции // Народные музыкальные инструменты и инструментальная музыка. Т.2., М., 1988 (рос.)