Ro-12

Історія
Японія
Назва:	Ro-12 (呂号第十二潜水艦) «Підводний човен №20» (第二十潜水艦)
Будівник:	корабельня ВМФ у Куре
Закладений:	25 квітня 1917
Спуск на воду:	1 грудня 1917
Отриманий:	18 вересня 1919
Знятий:	1 квітня 1932
Доля:	корпус використовувався далі під позначенням Haisen No. 1
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу Kaichū I (тип Ro-11)
Водотоннажність:	720/735 (стандартне/повне над водою), 1000 (при зануренні)
Довжина:	69,2 м
Ширина:	6,4 м
Осадка:	3,4 м
Двигуни:	2 дизелі Sulzer загальною потужністю 2900 к.с. 2 електромотори загальною потужністю 1200 к.с.
Швидкість:	18,2 вузла (над водою), 9,1 вузла (при зануренні)
Дальність плавання:	4000 миль при швидкості 10 вузлів (над водою)
Максимальна глибина:	30 м
Екіпаж:	46
Озброєння:	6 × 450-мм торпедних апаратів (4 носові, 2 зовнішні на турелі), 10 торпед 1 80-мм гармата / 28 калібрів

Ro-12 (呂号第十二潜水艦) — підводний човен Імперського флоту Японії. До введення в Японії в першій половині 1920-х років нової системи найменування підводних човнів мав назву «Підводний човен № 20» (第二十潜水艦).

До середини 1910-х оснащення підводних сил Імперського флоту майже виключно базувалось на кораблях іноземних проєктів (або створених у Японії їх модифікацій) — американській конструкції Electric Boat Company (Тип 1/Тип6/Тип7), британській від Vickers (С1/С2/С3) та французькій від Schneider (Тип S1). У цей період лише компанія Kawasaki змогла постачити японському ВМФ підводний човен власної розробки, проте цей проєкт так і залишився в одиничному екземплярі. У другій половині 1910-х почалось будівництво для Імперського флоту одразу кількох типів субмарин, причому знову не обійшлось без звернення до іноземних проєктантів, унаслідок чого з'явились кораблі, спроєктовані італійською Fiat-Laurenti (тип F1) та британською Vickers (тип L1). Втім, на цьому етапі японцям нарешті вдалось розробити власну конструкцію, яку визнали придатною для серійного виробництва — човен типу Kaichū, що став основою для розвитку цілої лінії кораблів (типи Kaichū II — Kaichū VII). Під час проєктування японські інженери приділили велику увагу підсиленню корпусу та забезпеченню надійності вертикального кермування в умовах типових для Тихого океану й сильних підводних течій.

Одним з представників типу Kaichū I став «Підводний човен № 20», який корабельня ВМФ у Куре завершила спорудженням у вересні 1919-го. Того ж року під час навчань корабель зіткнувся з однотипним «Підводним човном № 19», причому обидва кораблі зазнали істотних пошкоджень, але змогли повернутись на базу для ремонту. Також можливо відзначити, що щонайменше на початку експлуатації човна виникали проблеми з роботою дизелів від швейцарської компанії Sulzer, зокрема у 1921-му це зірвало навчальний похід до Формози.

По завершенні «Підводний човен № 20» класифікували як належний до 2-го класу та включили до складу 14-ї дивізії підводних човнів, яка належала до військово-морського округу Куре. З 1 грудня 1923-го субмарину перевели до військово-морського округу Йокосука у 3-тю дивізію підводних човнів.

1 листопада 1924-го «Підводний човен № 20» перейменували на Ro-12.

1 квітня 1932-го Ro-12 виключили зі списків ВМФ, при цьому корпус і далі використовували під позначенням Haisen No. 1.^[1]