[go: up one dir, main page]
More Web Proxy on the site http://driver.im/
Вікіпедія

Metallica

Музичний колектив

Metallica (МФА: [məˈtælɨkə]) — американський метал-гурт з Лос-Анджелеса, Каліфорнія, який грає в жанрах треш-метал та геві-метал. Разом з Slayer, Megadeth та Anthrax входять до «великої четвірки треш-металу»[1]. Заснований в 1981 році, коли Джеймс Алан Гетфілд відгукнувся на оголошення барабанщика Ларса Ульріха, розміщене у місцевій газеті. Зараз до складу гурту, окрім Гетфілда та Ульріха, входять гітарист Кірк Геммет (який приєднався у 1983) та бас-гітарист Роберт Трухільйо (з 2003 року). Також в різні періоди учасниками гурту були: гітарист Дейв Мастейн (який згодом заснував Megadeth), басисти Рон Макговні, Кліфф Бертон та Джейсон Ньюстед. Гурт також тривалий час співпрацював з Бобом Роком, який спродюсував усі їхні альбоми з 1990 до 2003 року, та виконував обов'язки бас-гітариста в період між відходом Ньюстеда та приходом Трухільйо.

Metallica
логотип
Metallica на О2 Арені, Лондон в 2008 році. Зліва направо: Кірк Геммет, Ларс Ульріх, Джеймс Гетфілд і Роберт Трухільйо.
Metallica на О2 Арені, Лондон в 2008 році. Зліва направо: Кірк Геммет, Ларс Ульріх, Джеймс Гетфілд і Роберт Трухільйо.
Основна інформація
ЖанрТреш-метал
Спід-метал
Геві-метал
Гард-рок
РокиЗ 1981 року
КраїнаСША США
МістоЛос-Анджелес
ЛейблWarner Bros.
Elektra
Vertigo Records
Megaforce
Universal Music
Rhino
Blackened Recordings
СкладДжеймс Гетфілд
Ларс Ульріх
Кірк Геммет
Роберт Трухільйо
Колишні
учасники		Дейв Мастейн
Рон Макговні
Кліфф Бертон
Джейсон Ньюстед
Ллойд Грант
metallica.com​(англ.)
Metallica у Вікісховищі

Гурт отримав прихильників у середовищі андеґраундної музики та схвальні відгуки критиків, випустивши третій студійний альбом Master of Puppets (1986), який зараз вважається «класикою треш-металу» та суттєво вплинув на подальший розвиток цього жанру. Комерційний успіх прийшов після випуску п'ятого альбому (також відомого під назвою The Black Album), який дебютував на першій сходинці чарту Billboard 200. Після випуску цього альбому, подальша творчість гурту відійшла від екстремального стилю і стала більш мейнстримовою.

В 2000 році Metallica був у числі музичних виконавців, які подали позов проти Napster, у зв'язку з безкоштовним поширенням матеріалів, захищених авторським правом, без дозволу авторів. У результаті, було досягнуто домовленості, за якою Napster став платним сервісом. Попри перше місце в Billboard 200, альбом St. Anger (2003), за винятком гітарних соло та «сталевого звучання» малих барабанів, розчарував багатьох фанатів гурту. У фільмі Some Kind of Monster показано процес створення St. Anger та відносини між учасниками гурту протягом цього часу. 2009 року Metallica було введено в Залу слави рок-н-ролу.

Гурт отримав дев'ять нагород Греммі, а п'ять їхніх альбомів дебютували на першому рядку чарта Billboard 200[2], що зробило Metallica першим гуртом, якому це вдалося; цього результату пізніше досягнув, а згодом й перевершив Dave Matthews Band[3]. Альбом Metallica (1991) було продано у кількості понад 15 мільйонів копій у США та 28 мільйонів копій в усьому світі, що зробило його одним з 25-ти найкраще продаваних альбомів у країні[4]. В грудні 2009 року, він став найпродаванішим альбомом ери SoundScan, обігнавши Come On Over кантрі-виконавиці Шанайї Твейн[5]. З випуском останнього альбому Death Magnetic (2008), гурт продав понад 100 мільйонів альбомів у всьому світі. Станом на грудень 2009, Metallica — четвертий найпродаваніший музичний виконавець з початку ери SoundScan, продавши з 25 травня 1991 року більше 52 672 000 альбомів лише в Сполучених Штатах[6].

В 2012 році Metallica заснували незалежний лейбл Blackened Recordings та викупили права на всі свої студійні альбоми[7][8][9][10].

Історія

ред.

Ранні роки (1981—1983)

ред.

Гурт Metallica був заснований в Лос-Анджелесі 28 жовтня[11] 1981 року гітаристом та вокалістом Джеймсом Гетфілдом та барабанщиком Ларсом Ульріхом після того, як обидва помістили оголошення про створення гурту у виданні «The Recycler». Однак, як пізніше з'ясувалося з інтерв'ю Рона Макговні журналу «So What!», Джеймса та Ларса познайомив між собою їх спільний друг Гью Таннер, який в той час був соло-гітаристом у гурті Рона і Джеймса Leather Charm. Дует запросив басиста Рона Макговні, знайомого Гетфілда за його попереднього гурту Leather Charm[12], проте на ранніх стадіях існування гурту постійно виникали проблеми з гітаристами, тому вже спочатку їх змінилося кілька: Ллойд Грант, Бред Паркер і Джеф Ворнер[13]. Metallica отримала свою назву, коли Рон Куінтана попросив Ларса Ульріха допомогти йому вибрати назву для свого нового журналу про американських та британських хеві-метал гуртів. Куінтана мав такі варіанти як «Metallica», «Metal Mania» і «Hesse»[13]. Ульріх збагнув, що «Metallica» буде відмінною назвою для гурту та сказав Рону, що така назву навряд чи кому-небудь сподобається.

На початку 1982 року Ульріх переконав засновника та власника Metal Blade Records Брайана Слейджела включити пісню «Hit The Lights» у першу компіляцію Metal Massacre[14]. Зневірившись у пошуках постійного лідер-гітариста, Ульріх помістив оголошення в журналі The Recycler[15]. Дейв Мастейн з Ганінгтон Біч, який у той час вже грав у гурті Panic, відповів та зустрівся з учасниками Metallica для прослуховування[15]. Ульріх та Хетфілд були так вражені обладнанням та однією лише розминкою Мастейна, що вони попросили його приєднатися до гурту ще до початку самого прослуховування.

В березні та квітні 1982 року було записано кілька демо, включаючи Hit The Lights, для збірки Metal Massacre і так зване демо Power Metal («Hit The Lights», «The Mechanix», «Jump In The Fire», «Motorbreath»)[16]. Як згодом пояснив Рон, слова Power Metal в назві демо з'явилися за його ініціативою[17]. Йому видалось цікавим додати ці слова на супровідну візитку до демо-касети, що розсилається на фірми грамзапису, оскільки вказівка ​​лише назви гурту та телефону здалося йому вкрай неоригінальним[17]. Кілька місяців потому гурт записав повноформатне демо No Life 'til Leather, яке швидко привернуло увагу незалежних розповсюджувачів, traders, які і допомогли отримати її всім, хто цікавиться, фанам[18].

Після того як Metallica побачила, як грає гурт Trauma, колектив попросив басиста Кліффа Бертона приєднатися до них, замінивши тим самим менш професійного Макговні[19]. Бертон погодився, але з умовою, що гурт переїде в його рідне місто Сан-Франциско[20]. Вони з радістю прийняли цю пропозицію. В їх рідному Лос-Анджелесі переважно були представники глем-металу, і Metallica не відчувала себе «у своїй тарілці», виступаючи на концертах, в той час як в Сан-Франциско їх приймали, знали пісні та тексти переважно завдяки No Life 'Till Leather[21]. До кінця 1982 року важкий переїзд закінчився і гурт остаточно осів в Сан-Франциско[21]. З Кліффом Бертоном гурт записує Megaforce Demo. Після того як гурт зарекомендував себе важливою одиницею в Bay Area thrash metal, Metallica поїхала в Нью-Йорк в 1983 році.

Kill 'Em All і Ride the Lightning (1983—1984)

ред.

В травні 1983 року гурт Metallica поїхав у Рочестер, Нью-Йорк, щоб записати свій дебютний альбом, Metal Up Your Ass, з продюсером Полом Керкіо[22]. 11 квітня 1983 учасники гурту вирішили звільнити Мастейна з гурту через зловживання наркотиками і алкоголем та агресивну поведінку[23]. Того ж дня гітарист Exodus Кірк Геммет замінив Мастейна[24]. Мастейн, який після цього створив гурт Megadeth, висловлював свою неприязнь до Геммета під час інтерв'ю. Він сказав, що Геммет «вкрав мою роботу»[25]. Мастейн був розлючений, бо вважав, що Геммет став популярним завдяки гітарним партіям, які написав Дейв[26]. 1985 року в інтерв'ю з Metal Forces[en], Мастейн дорікнув Геммету, сказавши: «Це справді кумедно, як Кірк Геммет зірвав усі лід-брейки, які я зіграв в тому записі No Life 'til Leather і став гітаристом № 1 у вашому журналі»[27]. В дебютний альбом Megadeth Killing Is My Business... and Business Is Good! (1985), Мастейн включив пісню «Mechanix», яку Metallica переробила, назвала «The Four Horsemen» і додала до альбому Kill 'Em All. Мастейн сказав, що зробив це для того, щоб «підтягнути Metallica», оскільки гурт ставився до Дейва Мастейна, як до алкоголіка і вважав, що той не може грати на гітарі[27]. Перший концерт Metallica з Гемметом відбувся 16 квітня 1983 року в нічному клубі The Showplace у Дуврі, Нью-Джерсі[24].

Дебютний альбом гурту планували назвати Metal Up Your Ass[22]. Оскільки лейбл і дистриб'ютори відмовилися випускати альбом з такою назвою, її було змінено на Kill 'Em All[28]. Платівка вийшла на лейблі Megaforce Records у США та Music for Nations в Європі. 1988 року альбом піднявся на 120-ту позицію в чарті Billboard 200. Хоча альбом й не отримав очікуваного фінансового успіху, він забезпечив Metallica перших фанів на андеґраундній метал-сцені. Згодом гурт разом з Raven розпочав Kill 'Em All for One тур в підтримку альбому[22]. 1989 року журнал Rolling Stone помістив його на 35 місце в списку «100 найкращих альбомів 1980-х»[29]. У лютому 1984 року Metallica підтримала Venom під час туру Seven Dates of Hell і виступила на фестивалі Aardschok у Зволле, Нідерланди[30].

Свій другий студійний альбом Ride the Lightning гурт записував на Sweet Silence Studios в Копенгагені, Данія[31]. Вийшовши в липні 1984 року, альбом досягнув 100-ї позиції у Billboard 200[32]. Французькі видавці помилково надрукували зелені обкладинки для альбому, які зараз є частиною приватних колекцій. До альбому, зокрема, входили пісні «For Whom the Bell Tolls», «Fade to Black», «Creeping Death» та інструментальна композиція «The Call of Ktulu». Мастейн отримав винагороду за «Ride the Lightning» та «The Call of Ktulu».

Master of Puppets, смерть Кліффа Бертона (1986—1987)

ред.

Коли Ride the Lightning притягнув увагу великих звукозаписних компаній, Metallica підписала контракт з Elektra Records. Їх першим релізом з Elektra був Master of Puppets 1986 року, який вважається деякими критиками їх найкращим альбомом. Попри те, що з альбому не випускали синглів, гурт отримав невеликий радіоефір завдяки пісням Master of Puppets і Welcome Home (Sanitarium). Гурт здобув ще більшу популярність, коли його запросили відкривати концерти Оззі Осборна[33]. Master of Puppets досяг 29 місця в чарті Billboard Top Album Charts[34][35]. Критики вважають Master of Puppets «одним з найвеличніших хеві-метал-альбомов усіх часів»[36]. У ті роки, крім того, гурт значно зловживав алкоголем і з цієї причини багато критиків і шанувальників гурту називали його «Alcoholica»[37].

27 вересня 1986 року, під час європейського турне, Кліфф Бертон загинув в Швеції, коли автобус гурту по дорозі в Стокгольм занесло на слизькій дорозі і він перекинувся. Смерть Кліффа залишила гурт в сумніві, що робити далі. Три учасники Metallica, що залишилися, вирішили, що Бертон побажав би, щоб вони продовжували; з благословення сім'ї Бертона Metallica розпочали пошуки заміни і майже відразу почали прослуховування. Серед претендентів був Лес Клейпул, друг дитинства Кірка Геммета. Клейпул сподобався гуртові, але стиль його гри не підходив для нього. У серії Behind the Music, присвяченій Metallica, Гетфілд пояснює, що Клейпул був «занадто хороший» для Metallica. Кінець кінцем замість Клейпула місце в гурті було запропоноване Джейсону Ньюстеду, колишньому членові гурту Flotsam and Jetsam. Ньюстед офіційно увійшов до складу гурту 28 жовтня 1986 року, через три тижні після похоронів Кліффа Бертона. Гурт закінчив своє турне на початку 1987 року. Услід за турне в липні 1987 року Metallica записала міні-альбом кавер-версій The $5.98 E.P.: Garage Days Re-Revisited з новим басистом.

…And Justice for All (1988—1990)

ред.
 
Metallica під час туру Damaged Justice.

…And Justice for All, перший студійний альбом, записаний після смерті Кліффа Бертона, вийшов у вересні 1988 року[38]. Альбом мав комерційний успіх, досягнувши 6 рядка в Billboard 200 — це перший альбом гурту, який увійшов в Топ 10 і став платиновим через дев'ять тижнів після релізу. Басова партія Ньюстеда ледве чутна на альбомі. Ньюстед згодом в інтерв'ю говорив, що приглушення басових партій було частиною процесу знущання «новачка» Ньюстеда. Рецензент Allmusic відмітив зростаючу композиторську майстерність і лірику, присвячену занепаду суспільства, але низько оцінив продакшн через те, що ударні Ульріха звучали занадто глухо і гітари мали занадто слабке звучання. За виходом альбому відбувся промо-тур Damaged Justice[39].

Попри критику в 1989 році Metallica були вперше висунені на Греммі в нещодавно створеній категорії «Найкраще вокальне або інструментальне хард-рок/метал виконання»[40]. Проте нагороду отримав гурт Jethro Tull за альбом Crest of a Knave[40]. Це спровокувало багато суперечок, оскільки Metallica були очікуваним переможцем і залишилося чекати отримання нагороди за виконання пісні «One» для телеефіру. Jethro Tull (яку більшість навіть не вважала хард-рок/метал гуртом) навіть не стежили за церемонією, вважаючи, що їх шанси здобути нагороду занадто малі. Через три роки на церемонії вручення Греммі за «Enter Sandman» Ларс Ульріх іронічно відізвався про Jethro Tull, сказавши: «Ми повинні дякувати Jethro Tull за те, що вони не випустили альбом цього року».

Услід за випуском …And Justice for All Metallica випустила дебютний кліп на пісню «One»[41]. Гурт виконував пісню на покинутому складі, також в кліпі були уривки з фільму Джонні узяв рушницю. Замість організації майбутньої угоди з власниками ліцензії Metallica просто повністю купили права на фільм. Кінцевий результат був послідовною, але укороченою «міні-версією» фільму з хитромудрою синхронізацією між піснею і діалогами фільму. 1999 року відеокліп на пісню посів 38 місце в списку «100 найкращих відеокліпів всіх часів», складеному MTV[42].

Metallica (1991—1992)

ред.

У 1991 році Metallica випустила альбом без назви (також відомий прихильникам як Metallica або The Black Album). Співродюсером альбому був Боб Рок, який також працював з The Cult, Bon Jovi і Motley Crue[43]. Обкладинка альбому була чорною з дуже блідим зображенням змії в правому нижньому кутку і логотипом гурту в протилежному. Робота в студії зайняла шість місяців[44], а увесь процес випуску альбому, за словами музичного критика Яна Крісті, коштував мільйон доларів і зруйнував три подружжя[45]. Альбом стартував на першій позиції в Billboard 200 і залишався на вершині чотири тижні[46]. Альбом зайняв 16 місце у списку «100 найкращих альбомів 1990-х» за версією журналу Rolling Stone[47], а також увійшов до списку «500 найкращих альбомів усіх часів»[48].

Першим синглом з альбому був «Enter Sandman», який показав понижений темп нового альбому в порівнянні з попередніми роботами Metallica. Black Album став найуспішнішою роботою гурту[44], станом на 2010 рік: він був проданий накладом в 15 мільйонів копій і входить в сотню найпродаваніших альбомів США усіх часів[4]. В той же час відхід від треш-метал звучання і робота з мейнстрім-продюсером Бобом Роком дали привід багатьом фанатам критикувати гурт за те, що він, на їх думку, зробив величезний крок у бік комерціалізації своєї музики[49][50]. Одним з найуспішніших синглів і постійним концертних номерів стала балада «Nothing Else Matters», яка по духу і структурі не була властива гурту і його попереднім роботам.

20 квітня 1992 року Metallica з'явилася на концерті пам'яті Фреді Мерк'юрі, виконавши три пісні[51]. Гетфілд пізніше виконав «Stone Cold Crazy» з іншими членами Queen і Тоні Айоммі[52]. 8 серпня 1992 року, в час дуже фінансово успішного туру разом з Guns N' Roses Хетфілд отримав опіки другої і третьої міри лівої руки через піротехнічні ефекти під час вступу пісні «Fade To Black», які привели до того, що він не міг грати на гітарі частину турне[53]. Піротехніки встановили нові піротехнічні ефекти, але забули попередити, що під час виконання пісні будуть використані і старі. Джеймс, бувши не в курсі цього, встав на місце, звідки повинен був вирватися стовп вогню, і отримав опіки. Гітарист Metal Church Джон Маршал (що був супроводжуючим Metallica) грав на гітарі частину турне, що залишилася, а Гетфілд продовжував співати[54]. Перший бокс-сет гурту вийшов в листопаді 1993 року під назвою Live Shit: Binge & Purge. Колекція містила три концертні компакт-диски, три домашніх відео і книги, заповнені райдерами та листами[55].

Load, ReLoad, Garage Inc. і S&M (1994—1999)

ред.
 
Джеймс Гетфілд на концерті в Кардіффі в 1996 році.

Майже після трьох років гастролей на підтримку Metallica, включаючи виступ на Вудстоку '94[56], Metallica повернулися в студію, щоб написати і записати свій шостий студійний альбом. Гурт пішов на коротку паузу влітку 1994 року і грав три шоу, які включали Парк Донингтона в Великій Британії, підтримане Slayer, Skid Row, Slash's Snakepit, Therapy? і Corrosion of Conformity. Короткий тур назвали Escape from the Studio '95[57]. Гурт провів приблизно один рік, пишучи і роблячи запис нових пісень, приводячи до випуску Load у 1996 році, який дебютував на першій позиції в Billboard 200 і ARIA Charts, відзначаючи другу першу позицію гурту. Обкладинку Load створив Андрес Серрано і назвав Кров і Сперма III. Серрано використав суміш своєї власної сперми і бичачу кров між листами органічного скла[58]. Реліз зазначив кілька змін в музичному напрямку гурту і нового іміджу учасників. Metallica були хедлайнерами на фестивалі альтернативного року Lollapalooza влітку 1996 року[59].

Під час раннього виробництва альбому гурт написав достатньо матеріалу для подвійного альбому. Було вирішено, щоб половина пісень повинна була вийти, і гурт продовжить працювати над рештою піснями і виступив їх у наступному році. Це призвело до подальшого альбому, ReLoad. Обкладинку було створено Серрано, цього разу використовуючи суміш крові і сечі[60]. Reload дебютував номер один на Billboard 200 і досяг два номери на Головному канадському Хіт-параді альбомів[61]. Гетфілд зазначив у фільмі документального фільму 2004 року «Some Kind of Monster», що деякі пісні на цих альбомах, як спочатку думала гурт, мали середню якість, і «полірувалися і перероблялися» поки не оцінено, щоб вийти[37]. Щоб просунути ReLoad, Metallica, виконані у Saturday Night Live NBC в грудні 1997 року, виконуючи «Fuel» і «The Memory Remains» з Маріанною Фейтфул[62].

Конфлікт з «Напстером» (2000)

ред.

В січні 2000 року Metallica записує пісню «I Disappear» для фільму Місія нездійсненна 2[63]. Незабаром гурт виявив, що демозапис «I Disappear» вільно поширюється (як і всі інші їхні пісні) в інтернеті завдяки компанії Napster[64]. Metallica подала позов до окружного суду США, стверджуючи, що Napster, порушила три області законодавства: порушення авторських прав, незаконне використання цифрових аудіоінтерфейсів[64].

Врегулювання між Metallica і Napster було досягнуто коли німецький медіа-конгломерат Bertelsmann BMG показав зацікавленість у придбанні прав на Napster за $94 млн.

Ньюстед покидає гурт, St. Anger (2001—2005)

ред.
 
Концерт Metallica в Лондоні, 2003 рік. Зліва направо: Роберт Трухільйо, Кірк Геммет, Ларс Ульріх, Джеймс Гетфілд

17 січня 2001 року Ньюстед залишає[65] гурт через, як він сказав, «фізичну шкоду, яку він наніс собі за роки гри музики, яку він любить». Проте з подальших інтерв'ю з Ньюстедом і учасниками Metallica, що залишилися, стало відомо, що бажання Ньюстеда випустити запис свого проєкту Echobrain і вирушити з ним в турне і наполегливий опір цьому Гетфілда стали головними причинами відходу басиста з гурту. Також інтерв'ю журналу Playboy розкрило той факт, що жартування над Ньюстедом як над новачком, що почалися з моменту його приходу в гурт, не припинилися з часом.

В липні 2001 року Гетфілду довелося пройти курс реабілітації в зв'язку з «алкоголізмом і іншими шкідливими звичками»[66]. Близько року Metallica не робила нічого важливого. Ларс Ульріх і Кірк Геммет перший час серйозно вважали, що з гуртом може бути все кінчено. В грудні Джеймс повернувся в гурт, але працював лише по чотири години в день, решту часу проводив зі своєю сім'єю. Повільно Metallica вигадувала і записувала матеріал для свого нового альбому. Боб Рок виконував партії бас-гітари. Створення альбому було документоване у фільмі Some Kind of Monster.

Після запису нового альбому Metallica проводила прослуховування для постійної заміни Ньюстеда на початку 2003 року. Роберта Трухильйо, колишнього члена гуртів Suicidal Tendencies і Ozzy Osbourne, вибрали новим басистом Metallica[67]. Резюме Роберта включало також Infectious Grooves і роботу з Black Label Society на їх DVD Boozed, Broozed, and Broken — Boned. Оскільки Metallica продовжила своє існування, Джейсон Ньюстед також знайшов собі музичний притулок в легендарному канадському треш-метал гурті Voivod в 2002 році. Також варто відмітити той цікавий факт, що Джейсон став заміною Роберта Трухільйо в гурті Ozzy Osbourne упродовж турне Ozzfest в 2003 року (у цьому турне також брала участь гурт Voivod).

В червні 2003 року вийшов восьмий студійний альбом Metallica St. Anger, який зайняв перші рейтинги в чартах. Через те, він був навмисно «сирим» та невідшліфованим, альбом St. Anger суворо розкритикували фанати. «Сире» звучання запису, «гнучкість» висоти вокалу Гетфілда, «металева» підзвучка ударних Ульріха та повна відсутність гітарних соло отримали окрему критику. Попри все це, пісня «St. Anger» отримала Греммі за «Найкраще метал виконання» в 2004 році.

Обширне турне «Summer Sanitarium Tour 2003» на підтримку St. Anger тривало два роки, на концертах виступали також гурти Mudvayne, Deftones, Linkin Park, і Limp Bizkit. Також варто зауважити, що під час тривалого турне Metallica «Madly in Anger with the World» із гуртом Godsmack майже кожний виступ професійно записувався і продавався на сайті LiveMetallica.com [Архівовано 27 березня 2021 у Wayback Machine.]. Гурт зробив перерву 2005 року, провівши більшу частину часу з друзями та сім'єю, проте відіграла два історичних шоу на відкритті для The Rolling Stones в Сан-Франциско.

Death Magnetic, Lulu і Beyond Magnetic (2006—2011)

ред.

В грудні 2006 року Metallica видає DVD під назвою The Videos 1989—2004, який продав 28 000 копій в перший тиждень і досяг 3 рядку в чарті Billboard Top Videos. Metallica записала гітари на основі інтерпретації Енніо Морріконе «The Ecstasy золото» для триб'ют-альбому Ми всі любимо Енніо Морріконе, який вийшов в лютому 2007 року трек отримав номінацію Греммі на 50-й премії Греммі в категорії «Найкращий Рок Інструментальна Performance».

16 лютого 2006 Metallica на своєму офіційному сайті оголосила, що продюсер Боб Рок, який продюсував усі альбоми з 1991 року, не братиме участі в записи наступного альбому. Новим продюсером вибрали Ріка Рубіна, що раніше працював з гуртами Linkin Park, Danzig, Slipknot, Slayer, Red Hot Chili Peppers і System of a Down[68]. Вихід дев'ятого студійного альбому Metallica був призначений на 12 вересня 2008 року.

6 червня 2006 у Берліні у рамках туру «Escape from the Studio '06» гурт зіграв нову пісню, тимчасово названу «The New Song». 12 серпня 2006 в Токіо у рамках Азійської гілки турне Metallica продемонструвала ще одну нову пісню, названу «The Other New Song». Якщо друга з них багато в чому не відповідала стилю гурту, то фрагменти першої, названої фанатами «Death Is Not the End» зважаючи на часте повторення цієї фрази упродовж пісні, знайшли своє застосування в новому альбомі (а саме в композиції «The End of the Line»).

Гурт і до цього грав нові пісні ще до їх виходу: чотири пісні з Ride the Lightning («Fight Fire with Fire», «Ride The Lightning», «Creeping Death» і «The Call Of Ktulu») були уперше зіграні ще до виходу альбому; «Disposable Heroes» з альбому Master of Puppets була уперше представлена публіці 14 вересня 1985 року; пісню «Harvester of Sorrow» з альбому …And Justice for All зіграли 23 травня 1988 ; пісню «2x4» (альбом Load), «Devil's Dance», — під час міні-турне Escape from the Studio 95 року; і чотири пісні з ReLoad («Fuel», «The Memory Remains» гралися на декількох концертах 1996—1997 років.

Гурт також випустив кавер-версію композиції Енніо Морріконе «The Ecstasy of Gold» в спільному триб'ют-альбомі We All Love Ennio Morricone, який вийшов 20 лютого 2007 року на честь композитора. «The Ecstasy of Gold» програвалася на початку концертів Metallica понад 20 років, але у своїй оригінальній версії (у записі). У версії ж, представленій на We All Love Ennio Morricone, гурт виконує її в новій інтерпретації, ґрунтованій на гітарах[69].

12 березня 2007 року Metallica почала безпосередньо запис нового студійного альбому. Також було анонсовано літнє турне (пізніше назване «Sick of the Studio '07»)[70].

2 вересня 2008 року (за десять днів до офіційно призначеної дати) в одному французькому музичному магазині почалися продажі альбому Death Magnetic, дев'ятої по рахунку повноформатної студійної роботи Metallica[71]. Це привело до появи нових пісень в доступному для скачування виді в P2P-мережах. Зважаючи на це офіційний дистриб'ютор Metallica на території Великої Британії, Vertigo Records, вимушений був змістити дату виходу Death Magnetic на два дні назад.

дебютував на першому рядку чартів у багатьох країнах, у тому числі в Австралії, Канаді і Мексиці, а також в європейському чарті альбомів. У США було продано 490 000 копій платівки. Крім того, Metallica став першим гуртом, який випустив п'ять альбомів, що йдуть підряд і займають перше місце в Billboard 200[72]. Через тиждень після релізу, Death Magnetic утримував перше місце в Billboard 200, європейському чарті альбомів, а також став альбомом, що найшвидше продавався, в Австралії в 2008 році[73]. Навіть після трьох тижнів Death Magnetic все ще лідирував в чарті Billboard 200. Таке досягнення в 2008 році було на рахунку тільки у Metallica і Джека Джонсона. А в чартах Billboard «Hard Rock», «Modern Rock/Alternative» і «Rock» альбом залишався на першій позиції цілих п'ять тижнів підряд.

Альбом Death Magnetic отримав широке визнання публіки і позитивні відгуки критиків. Death Magnetic є успішним альбомом гурту і відродженням колишнього звучання, яке було присутнім в ранній творчості до періоду The Black Album.

В цілому Death Magnetic займав перші рядки хіт-парадів в 32 країнах світу[74].

Ввиду успіху дев'ятого альбому Metallica MTV Europe номінувало гурт на свою премію Music Awards в категоріях «Rock Out» і «Headliner», а MTV Latin America запросило музикантів виступити на їх церемонії Music Awards[75]. Metallica зіграла композицію «The Day That Never Comes».

У листопаді 2008 збіг термін дії контракту гурту з Warner Bros., і Metallica зараз розглядає різні плани на майбутнє, включаючи (згідно з Ларсом Ульріхом) можливість випуску наступного альбому через інтернет[76].

4 квітня 2009 року Metallica була введена до Зали слави рок-н-ролу. Зі вступною промовою на церемонії виступив басист гурту Red Hot Chili Peppers Флі. На церемонію були запрошені численні друзі гурту. Також в церемонії брали участь Джейсон Ньюстед і батько Кліффа Бертона, Рей Бертон. Дейв Мастейн був запрошений на церемонію, але відмовився, пославшись на зайнятість гастролями свого гурту Megadeth в Європі. Під час церемонії гурт зіграв два свої хіти, «Master Of Puppets» і «Enter Sandman». Гурт грав уп'ятьох: Джеймс Гетфілд — ритм-гітара, Кірк Геммет — соло-гітара, Ларс Ульріх — ударні і два басисти: Роберт Трухільйо і Джейсон Ньюстед. Після виконання двох пісень до гурту приєдналися Джефф Бек, Джиммі Пейдж, Джо Перрі, Ронні Вуд і Флі і виконали джем-сейшн, який дістав назву Train Kept A Rollin' (All Star Jam).

Турне World Magnetic Tour тривало два роки і завершилося трьома концертами в Мельбурні, Австралія, в листопаді 2010 року.

Lulu, Metallica: Through The Never і десятий студійний альбом (2011—2015)

ред.
 
Джеймс Гетфілд на концерті в 2012 році.

15 червня 2011 року на офіційному сайті Metallica з'явилася інформація про новий матеріал, що раніше називається «секретним проєктом». Цей проєкт включає 10 пісень, записаних за участю Лу Ріда[77]. Запис зробили у домашній студії штаб-квартири Metallica; звукозаписні сесії тривали декілька останніх місяців і закінчилися напередодні 15 червня. 22 серпня було оголошено, що спільний альбом музикантів вийде 1-го листопада в Північній Америці і на один день раніше (31 жовтня) в іншій частині світу. Спільна пластинка американських музикантів дістала назву «Lulu» і була натхненна п'єсами німецького поета-експресіоніста Франка Ведекінда «Дух землі» і «Скринька Пандори»[78]. Лу Рід написав пісні і музику для театральної постановки «Лулу» за мотивами Ведекинда, але після спільного виступу з Metallica на честь 25-річчя Залу слави рок-н-ролу музиканти вирішили записати альбом[79]. 16 жовтня 2011 року Роберт Трухільйо підтвердив, що гурт повернулася в студію і вже пише новий матеріал. Також Роберт помітив, що гурт вже працює з Ріком Рубіном над парою нових пісень і збирається записувати новий матеріал упродовж більшої частини наступного року[80].

У жовтні Metallica оголосила про свій виступ в Індії на фестивалі «India Rocks», щоб відмітити Гран-прі Індії[81]. З «технічних причин» гурт не зміг виступити, через що фанати почали бунтувати і розгромили сцену. Пізніше Metallica вчинила свій дебют в Індії 30 жовтня у Бангалорі. 5 грудня стартувала серія чотирьох ювілейних концертів гурту Metallica, присвячена тридцятиріччю гурту. Концерти пройшли на батьківщині Metallica, «Bay Area», в місті Сан-Франциско. Глядачами стали друзі гурту і члени фан-клуба. Усі чотири концерти відрізнилися «екзотичним» сет-листом і запрошеними зірками. На кожному з чотирьох концертів була зіграна пісня, що не увійшла на їх дев'ятий студійний альбом. Всього їх було чотири: «Hate Train», «Just a Bullet Away», «Hell and Back» і «Rebel of Babylon». Пісні відразу ж потрапили в інтернет.

7 травня 2012 року Metallica почала новий тур по Європі, особливістю якого стало те, що уперше за 20 років The Black Album («Metallica») був повністю виконаний. Відбулися такі прем'єри як «Don' t Tread on Me», «My Friend of Misery», «The Struggle Within». У липні заплановано проведення фестивалю музики Orion Music в Атлантик-Сіті, організаторами якого є Metallica.

8 червня 2013 року гурт виступив під фальшивим іменем «Dehaan» на фестивалі Orion Music + More в Детройті, щоб святкувати 30-у річницю Kill 'Em All[82]. «Dehaan» — посилання на актора Дейна Дехаана, який грає головну роль у «Metallica: Через Ніколи» (2013)[83].

9 грудня 2013 року Metallica вперше дала концерт в Антарктиді, таким чином ставши першим гуртом, що виступив на всіх шести континентах земної кулі[84].

Hardwired…To Self-Destruct (2016—дотепер)

ред.

18 серпня 2016 року на офіційному сайті гурту було оголошено про вихід нового студійного альбому Hardwired … To Self-Destruct 18 листопада 2016. Пізніше Metallica випустила перший сингл — «Hardwired», а також опублікувала відеокліп на цю пісню, обкладинку альбому і його трек-лист. Сингли «Moth Into Flame» і «Atlas, Rise!» Вийшли 26 вересня і 31 жовтня відповідно.

16 листопада на YouTube-каналі гурту почали з'являтися кліпи до ще не опублікованих пісень з альбому в наступному порядку: «Dream No More», «Confusion», «ManUNkind», «Now That We're Dead», «Here Comes Revenge», «Am I Savage?», «Halo On Fire», «Murder One», «Spit Out The Bone», останнім вийшло відео на трек з третього диска делюкс-видання альбому — «Lords of Summer». Таким чином, весь альбом офіційно потрапив у вільний доступ ще за кілька годин до виходу.

18 листопада альбом дебютував на першому рядку Billboard 200 з 282 000 проданих копій за перший тиждень. Згодом альбом очолив чарти в 57 країнах світу. Пісня «Hardwired» була номінована на премію Греммі в номінації «Краща рок-пісня».

У 2018 році гурт відмітив своє 37-річчя та розпочала світовий тур WorldWiredTour. На концертах під час туру Metallica виконує фрагменти пісень місцевих культових виконавців. 2 квітня 2018 року в Празі під час концерту, що відбувся O2 Arena, Роберт Трухільйо спільно з гітаристом Кірком Гемметтом виконали[85] чеську народну пісню «Йожін з боліт».

На 2019 рік загальний наклад альбомів Metallica перевищив 100 мільйонів примірників.

Наприкінці вересня 2019 року Metallica скасувала концерти 17—29 жовтня в Австралії та наступні — в Новій Зеландії — через те, що вокаліст Джеймс Гетфілд опинився в лікарні, адже був змушений знову розпочати курс лікування від алкогольної залежності. Музиканти вибачилися в твіттері та пообіцяли повернути гроші за куплені квитки.[86].

У травні 2020 року, перебуваючи на карантині, Metallica виконала віртуальну акустичну версію пісні «Blackened»  під назвою «Blackened 2020», яка пізніше була доступна для завантаження.

10 серпня 2020 року Metallica зіграла шоу на виноробні Gundlach-Bundschu у Сономі, штат Каліфорнія, на якому були присутні лише кілька членів знімальної групи, а 29 серпня воно було записано та відтворено для автомобільних фільмів у США та Канаді.

28 листопада 2022 року гурт випустив сингл «Lux Æterna», анонсуючи свій одинадцятий студійний альбом «72 Seasons», реліз якого запланований на 14 квітня 2023 року.

Інша активність

ред.

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, яке є частиною російсько-української війни гурт Metallica пожертвував 500 тис. доларів українським переселенцям[87].

«Те, що шеф-кухар Хосе Андрес та інші віддані кухарі World Central Kitchen, роблять на передовій гуманітарної кризи, просто неймовірно», — заявив барабанщик гурту Ларс Ульріх[88].

У травні 2023 року Джеймс Гетфілд на знак підтримки, відвідав[89] поранених під час повномасштабного російського вторгнення в Україну воїнів - Романа Денисюка та Ігоря Войного, яки проходили лікування та реабілітацію у клініці «Вейл Хелс» у Вейлі, штат Колорадо.

У 19 листопада 2024 року на сторінки гурту у Instagram виклали відео українського військового Тараса Столяра який грає кавер на бандурі "Nothing Else Meters"[90]

Спадщина і вплив

ред.

Metallica став одним з найвпливовіших метал гуртів всіх часів і входить до «великої четвірки» треш-металу, разом з Slayer, Anthrax і Megadeth[1]. Гурт продав понад 100 мільйонів альбомів у всьому світі[91].

Гітаристи Trivium Корі Буальє і Метт Гефі сказали, що коли вони почули Metallica, вони захотіли почати грати на гітарі[92][93].

Учасники гурту

ред.

Схема

ред.

Концерт в Україні

ред.

Перший концерт гурту відбувся 27 червня 1999 року як частина туру «The Garage Remains the Same» на третій день фестивалю «Рок-Київ» на НСК «Олімпійський», що у Києві[94].

Дискографія

ред.
Докладніше: Дискографія Metallica
Студійні альбоми

Література

ред.
  • Макайвер, Джоел. (Липень 2008). «...Justice For All»: Вся правда о группе «Metallica» (рос.) . СПб.: Амфора. с. 512. ISBN 978-5-367-00766-4.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Lee, Cosmo. (7 травня 2007). Get Thrashed: The Story of Thrash Metal. Stylus Magazine[en]. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 13 серпня 2013. [Архівовано 2008-12-25 у Wayback Machine.] (англ.)
  2. ↑ Metallica scores fifth straight number 1 album. Billboard. Архів оригіналу за 18 вересня 2008. Процитовано 12 квітня 2010.
  3. ↑ Dave Matthews big debuts at number 1. Billboard. 10 червня 2009. Архів оригіналу за 30 квітня 2012. Процитовано 12 квітня 2010.
  4. ↑ а б Top 100 Albums. RIAA.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 3 червня 2010.
  5. ↑ METALLICA's 'Black' LP Is Top-Selling Album Of SOUNDSCAN Era. blabbermouth.net. 23 грудня 2009. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 7 червня 2011.
  6. ↑ METALLICA's 'Black' Album Remains Top-Selling LP Of SoundScan Era. BlabberMouth. 7 січня 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 7 червня 2011.
  7. ↑ Metallica forms Blackened Recordings. 3 News NZ. 3 грудня 2012. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 12 січня 2013. [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Roberts, Randall (30 листопада 2012). Metallica leaves Warner Music with its masters, forms Blackened Records. latimes.com. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 17 грудня 2012.
  9. ↑ Blackened Recordings Launches. Metallica.com. 30 листопада 2010. Архів оригіналу за 16 серпня 2013. Процитовано 13 серпня 2013. [Архівовано 2013-08-30 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. ↑ Hogan, Marc. (30 листопада 2012). Metallica Name Their New Label: Blackened Recordings. Spin. Архів оригіналу за 16 серпня 2013. Процитовано 13 серпня 2013. (англ.)
  11. ↑ History | Metallica.com. www.metallica.com (англ.). Архів оригіналу за 1 квітня 2020. Процитовано 9 жовтня 2020.
  12. ↑ Макайвер, 2009, с. 64.
  13. ↑ а б Макайвер, 2009, с. 65.
  14. ↑ Макайвер, 2009, с. 70.
  15. ↑ а б Макайвер, 2009, с. 66.
  16. ↑ Макайвер, 2009, с. 81.
  17. ↑ а б Макайвер, 2009, с. 82.
  18. ↑ Макайвер, 2009, с. 85, 102-103, 108.
  19. ↑ Макайвер, 2009, с. 116-117.
  20. ↑ Макайвер, 2009, с. 117.
  21. ↑ а б Макайвер, 2009, с. 120.
  22. ↑ а б в Макайвер, 2009, с. 166.
  23. ↑ Cecolini, Vinny. (Листопад 1998). Foreclosure of a Team. Metal Hammer. Архів оригіналу за 29 травня 2010. Процитовано 30 липня 2013.
  24. ↑ а б Макайвер, 2009, с. 132.
  25. ↑ Dave Mustaine: James Hetfield Is Jealous Of Me. BlabberMouth.net. 21 вересня 2004. Архів оригіналу за 31 травня 2009. Процитовано 31 травня 2009.
  26. ↑ AskMen.com Editors. Interview: Dave Mustaine news. AskMen.com. IGN Entertainment. Архів оригіналу за 31 травня 2009. Процитовано 31 травня 2009.
  27. ↑ а б Doe, Bernard. Love it to Death – Bernard Doe speaks to Dave Mustaine about life after Metallica. Metal Forces[en]. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 16 червня 2012.
  28. ↑ Макайвер, 2009, с. 167.
  29. ↑ 100 Best Albums of the Eighties. Rolling Stone. 16 листопада 1989. Архів оригіналу за 28 серпня 2013. Процитовано 9 серпня 2013. (англ.)
  30. ↑ Макайвер, 2009, с. 179.
  31. ↑ Макайвер, 2009, с. 181.
  32. ↑ Макайвер, 2009, с. 191.
  33. ↑ Metallica Tileline (6) (англійською) . MTV.com. 27 березня 1986. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 30 травня 2010. [Архівовано 2014-10-06 у Wayback Machine.] (англ.)
  34. ↑ Discography - Metallica. Billboard.com. Архів оригіналу за 2 червня 2009. Процитовано 2 червня 2010. (англ.)
  35. ↑ Metallica - Master of Puppets (англійською) . Billboard.com. Архів оригіналу за 20 жовтня 2009. Процитовано 29 липня 2011. (англ.)
  36. ↑ Steve Huey. Master of Puppets - Review. Allmusic.com. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  37. ↑ а б Metallica. Some Kind of Monster, січень 2004, Paramount Pictures
  38. ↑ Макайвер, 2009, с. 266.
  39. ↑ Макайвер, 2009, с. 275.
  40. ↑ а б Макайвер, 2009, с. 275-276.
  41. ↑ Макайвер, 2009, с. 276.
  42. ↑ MTV: 100 Greatest Music Videos Ever Made. Rockonthenet.com. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 8 грудня 2007.
  43. ↑ Bob Rock discography. discogs.com. Архів оригіналу за 13 січня 2012. Процитовано 7 червня 2011. (англ.)
  44. ↑ а б Malcolm Dome, Mick Wall. The complete guide to the music of Metallica. — 1997. — P. 57. — ISBN 9780711949027.
  45. ↑ Metallica Timeline 1990-1991. MTV. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 10 листопада 2010. [Архівовано 2007-12-17 у Wayback Machine.]
  46. ↑ Guy Garcia; Patrick E. Cole (14 жовтня 1991). Heavy Metal Goes Platinum. TIME. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 10 листопада 2010. [Архівовано 2011-09-21 у Wayback Machine.]
  47. ↑ Metallica, 'Metallica'. 100 Best Albums of the 90's. Rolling Stone. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 11 серпня 2013. (англ.)
  48. ↑ Metallica, 'Metallica'. 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. 31 травня 2012. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 11 серпня 2013. (англ.)
  49. ↑ Francesco Gallina. Metallica. Metallized.it. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 30 травня 2010. (італ.)
  50. ↑ Riccardo Mezzera (20 січня 2003). Metallica. Truemetal.it. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 30 травня 2010. [Архівовано 2013-05-11 у Wayback Machine.]
  51. ↑ Freddie Mercury Tribute Concert (1992). mygnr.com. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 7 червня 2011. [Архівовано 2013-09-17 у Wayback Machine.] (англ.)
  52. ↑ Макайвер, 2009, с. 307.
  53. ↑ Metallica Tileline (12). MTV.com. 9-8-1992. Архів оригіналу за 23-06-2013. Процитовано 30-5-2010. [Архівовано 2013-05-02 у Wayback Machine.] (англ.)
  54. ↑ Rosenberg, Axl. (22 квітня 2009). John Marshall Metallica. MetalSucks[en]. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 11 серпня 2013. (англ.)
  55. ↑ Макайвер, 2009, с. 314.
  56. ↑ Макайвер, 2009, с. 355.
  57. ↑ Макайвер, 2009, с. 317.
  58. ↑ Макайвер, 2009, с. 322.
  59. ↑ Макайвер, 2009, с. 326—332.
  60. ↑ Metallica timeline December 1995 – June 27, 1996. MTV. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 5 грудня 2007. [Архівовано 2013-04-13 у Wayback Machine.]
  61. ↑ Metallica Chart Positions. Allmusic. Архів оригіналу за 31 травня 2016. Процитовано 3 грудня 2007.
  62. ↑ Metallica timeline November 18, 1997 – December 8, 1998. MTV. Архів оригіналу за 3 квітня 2013. Процитовано 5 грудня 2007. [Архівовано 2013-05-02 у Wayback Machine.]
  63. ↑ Макайвер, 2009, с. 375.
  64. ↑ а б Макайвер, 2009, с. 377-378.
  65. ↑ День, коли Джейсон Ньюстед покинув Металіку. MetallicaKievUA. 17 січня 2023. Архів оригіналу за 20 березня 2023.
  66. ↑ Макайвер, 2009, с. 417.
  67. ↑ Metallica Timeline (22) (англійською) . MTV.com. Архів оригіналу за 23-06-2013. Процитовано 30-5-2010. [Архівовано 2013-05-02 у Wayback Machine.]
  68. ↑ Metallica Studio Update. Metallica. 16 лютого 2006. Архів оригіналу за 6 березня 2006. Процитовано 23 грудня 2006.
  69. ↑ We All Love Ennio Morricone (англійською) . Metallica.com. 20 лютого 2007. Архів оригіналу за 2 лютого 2007. Процитовано 20 лютого 2007.
  70. ↑ Новости Metallica (англійською) . Metallica.com. 9 лютого 2007. Архів оригіналу за 6 травня 2007. Процитовано 10 лютого 2007.
  71. ↑ METALLICA's 'Death Magnetic' Sold Two Weeks Early At French Record Store?. Архів оригіналу за 4 вересня 2008. Процитовано 28 червня 2012.
  72. ↑ Metallica's Death Magnetic reigns on European Album Chart. Blabbermouth.net. 25 вересня 2008. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 29 вересня 2008.
  73. ↑ Metallica's Death Magnetic is fastest - selling album of the year in Australia. Blabbermouth. 21 вересня 2008. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 29 вересня 2008.
  74. ↑ Metallica's Death Magnetic Tops Album Chart for Third Week in a Row. EuroInvester. 1 жовтня 2008. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 28 червня 2012. [Архівовано 2011-08-10 у Wayback Machine.]
  75. ↑ Metallica nominated in the EMA's and playing live at the VMA's in Latin America. Alternativeware. 8 жовтня 2008. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 8 жовтня 2008.
  76. ↑ http://www.ultimate-guitar.com/news/general[недоступне посилання] music news/metallica consider releasing next album online.html Metallica Consider Releasing Next Album Online | News @ Ultimate — Guitar.Com
  77. ↑ Secret Recording Project?. Metallica.com (англійською) . 15 червня 2011. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 16 червня 2011. [Архівовано 2011-06-19 у Wayback Machine.]
  78. ↑ Thiessen, Brock (19 серпня 2011). Metallica and Lou Reed Set Release Date for Collaborative Album. Exclaim!. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 21 серпня 2011.
  79. ↑ Лу Рід і Metallica : "Це найкраще з усього створеного людством". Rolling Stone. Серпень 2011. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 27 серпня 2011. [Архівовано 2018-10-24 у Wayback Machine.]
  80. ↑ Warner, Brett (26 жовтня 2011). Metallica Begin Work on Their Next Studio Album. Ology. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 30 жовтня 2011. (англ.)
  81. ↑ Metallica in India. Withjim.Com. Архів оригіналу за 5 лютого 2012. Процитовано 15 лютого 2012.
  82. ↑ Who Is Dehaan? It's Metallica, Playing 'Kill 'Em All' at Orion Music Festival. Архів оригіналу за 19 грудня 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  83. ↑ Metallica Surprise by Playing ‘Kill ‘Em All’ Set Under Fake Name Dehaan. Noisecreep. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 7 жовтня 2013.
  84. ↑ Metallica в Антарктиде!!. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 13 вересня 2015.
  85. ↑ Учасники гурту «Metallica» на концерті в Празі виконали пісню «Jožin z bažin». Відео. MetallicaKievUA. 05 квітня 2018. Архів оригіналу за 29 травня 2023.
  86. ↑ @Metallica "A Note from Lars, Kirk, and Rob…". Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 29 вересня 2019.
  87. ↑ Zaxid.net. Новини ZAXID.NET. ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 15 квітня 2022.
  88. ↑ Zaxid.net. Гурт Metallica пожертвував 500 тис. доларів українським переселенцям. ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 15 квітня 2022.
  89. ↑ Джеймс Гетфілд відвідав українських воїнів у клініці «Вейл Хелс». MetallicaKievUA. 23 травня 2023. Архів оригіналу за 23 травня 2023.
  90. ↑ Metallica показала, як військовий Сил оборони грає хіт Nothing Else Matters на кобзі (укр.), процитовано 20 листопада 2024
  91. ↑ Metallica, Limp Bizkit and Linkin Park committed to the Sanitarium. Metallica.com. 5 лютого 2003. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 13 серпня 2013. [Архівовано 2013-01-19 у Wayback Machine.] (англ.)
  92. ↑ Trivium interview. Metal Theater. 2 листопада 2007. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 13 серпня 2013. (англ.)
  93. ↑ Interview with Matt from Trivium at RoadRage '04. Metal Underground. 9 серпня 2004. Архів оригіналу за 13 серпня 2013. Процитовано 13 серпня 2013. (англ.)
  94. ↑ Ірина Козюпа. 20 років легендарному концерту. Чому Metallica образилась на Україну. Tribuna.com (укр.). Архів оригіналу за 5 січня 2024. Процитовано 18 січня 2024.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Metallica


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Metallica&oldid=44014828