Char B1

Історія майбутнього B1 почалася незабаром після закінчення Першої світової війни, в червні 1920 р., коли була прийнята перспективна програма післявоєнного танкобудування^[2]. Однією з концепцій танка, передбаченою цією програмою, був «бойовий танк» (фр. Char de bataille), який зайняв би проміжне місце між легкими танками підтримки піхоти, такими як FT-17 та важкими «танками-фортецями» (фр. Char de forteresse), такими як Char 2C^[3]. Крім підтримки піхоти, він повинен був бути здатний самостійно виконувати свої завдання, включаючи боротьбу з ворожою бронетехнікою^[2]. Хоча генерал Ест'єн, який активно просував цю концепцію та згодом керував роботами по «бойовому танку», передбачав використання таких танків у складі повністю механізованих підрозділів мотопіхоти, піхотне управління, під контроль якого після війни формально перейшли всі танкові війська, незабаром офіційно класифікувало майбутній танк як засіб підтримки піхоти^[3]. B1 в Німеччині, як трофей, отримав назву PzKpfw b2 749t (f).

Початкові тактико-технічні вимоги до нового танку були сформульовані в січні 1921 року^[2]. До розробки були залучені п'ять фірм, що вже мали досвід танкового виробництва: «Делоне-Бельвіль», FAMH («Сен-Шамон»), FCM і працювали спільно з «Рено» та «Шнейдер». Кожна з фірм повинна була розробити свій проєкт, на основі випробувань прототипів яких передбачалося створити єдиний проєкт, що містив в собі найкращі з представлених рішень. Замовлення на виробництво майбутнього танка, що потенційно налічувало сотні примірників, мало бути розподілене між усіма фірмами-учасниками, від яких, своєю чергою, очікувалася повна кооперація та використання своїх найкращих конструкторських знахідок у спільному підприємстві^[3].

Розробка нового танка гальмувалася рядом причин, основною з яких було мале фінансування армії впродовж 1920-х років. До того ж його створення гальмувалося Лігою Націй, у світлі панівних пацифістських настроїв, що розглядала розробку та введення в масове виробництво настільки потужного танка, як підготовку до війни з боку Франції та загрожувала їй економічними санкціями^[4]. Проте всі фірми в травні 1924 року зуміли представити свої прототипи. Проєкт «Делоне-Бельвіль» являв собою власне, вдосконалений варіант FT-17, але був відкинутий ще на ранній стадії, бо він не відповідав умовам проєкту. Всі інші проєкти мали схоже компонування, з розташуванням гармати у лобовій частині корпусу та башти з кулеметним озброєнням. Прототип FCM, FCM 21, використовував ряд рішень, раніше застосованих на тих що будувалися цією ж фірмою танках 2C, зокрема елементи підвіски та стробоскопічні оглядові прилади. На прототипі FAMH використовувалася ходова частина від САУ цієї ж фірми, що застосовувалася також на танку «Сен-Шамон», а його озброєння складалося з 75-мм гармати в корпусі та двох кулеметів у башті. «Шнейдер» та «Рено» спільно представили два прототипи, SRA і SRB, що мали різну ходову частину й різні гармати — короткоствольну 75-мм гармату на SRA і довгоствольну 47-мм гармату на SRB. Обидва прототипи використовували однакові башти з двома кулеметами. Відрізнялася у представлених танків і силова установка, прототипи FCM і FAHM оснащувалися двигунами фірми «Панар» в той час, як обидва прототипи «Рено» — «Шнейдер» — двигунами «Рено»^[5].

Результати випробувань дозволили до березня 1925 року більш точно сформулювати технічне завдання. Маса майбутнього танка повинна була становити 19—22 тонни, а його броня мала захищати від усіх видів зброї піхоти^[2]. Загальне компонування та форма були в цілому запозичені у SRB. Як силова установка був обраний двигун «Рено», в поєднанні з механізмом повороту «Недер» прототипу FAHM. Від нього ж була запозичена пневматична підвіска, тоді як гусениці типу «Хольт» були взяті у FCM 21. Броню танка мав постачати FAHM^[5]. У січні 1926 року FAHM, FCM і «Рено»-«Шнейдер» отримали замовлення на виготовлення нових прототипів, з метою конспірації позначалися як «Трактор 30» (фр. Tracteur 30)^[2]. За контрактами, підписаними у березні 1927 року, кожна фірма повинна була представити власний прототип. Як основне озброєння були обрані короткоствольні 75-мм гармати, виробництва FAMH на її та FCM прототипах, виробництва «Шнейдер» на третьому прототипі. Допоміжне озброєння прототипів було однаковим — спарені 8-мм кулемети у башті моделі ST 4^[6]. Товщина бронювання корпусу становила 25 мм для вертикальних і 10 мм для горизонтальних поверхонь, тоді як товщина литих башти й «рубки» водія становила 35 мм^[7].

В умовах дуже невеликого фінансування, виготовлення прототипів затягувалося, і перший з них, під номером 101, був виготовлений «Рено»-«Шнейдер» лише до березня 1929 року. Його випробування тривали до 1930 року і за їх результатами проєкт був знову доопрацьований^[6]. Два нових прототипи, № 102 і № 103, завершені до вересня 1931 року, відрізняється збільшеним до 40 мм вертикального бронювання^[2]. Всі три прототипи були спрямовані на військові випробування. Для надання їм можливості боротьби хоча б з легкими танками, у вересні 1932 року на них були встановлені башти моделі APX 1, які озброювалися короткоствольною 47-мм гарматою та двома кулеметами^[8]. Також доопрацювання, цього разу вже не принципові, були проведені в механізмі повороту, прицільних пристроях, радіостанції та підвісці. У такому вигляді, через 13 років після початку робіт по ньому, новий танк був у березні 1934 року прийнятий на озброєння під позначенням «Танк B1» (фр. Char B1)^[6].

Починаючи з 1935 року танки будувалися на заводах п'яти фірм — Renault (182 одиниці), FCM (72), Schneider (32), FAMH (70), АМХ (47). Всього до припинення виробництва — 15 червня 1940 року — виготовлено 403 одиниці.

Танки поліпшеної конструкції отримали назву В1 bis. Їх вага збільшилася до 32 тонн, посилено озброєння та товщина броні доведена до 60 мм. При цьому сам танк збирався з литих деталей. Ще однією інновацією було застосування гідропідсилювача. У 1937 р. був виготовлений дослідний зразок В1 ter який отримав додаткову броню, систему горизонтального наведення 75 мм гармати, але його у виробництво запустити не встигли.

B1 мав компонування з розташуванням основного озброєння в лобовій частині корпусу, а допоміжного — під баштою що обертається. Двигун та трансмісія розташовувалися в кормовій частині танка. Екіпаж танка складався з чотирьох осіб: механіка-водія, що виконував також функції стрільця з основної гармати; заряджаючого обох гармат; радиста та командира танка, що був також стрільцем та частково заряджаючим 47-мм гармати.

Основним озброєнням B1 всіх модифікацій була 75-мм гармата SA32. Вона мала довжину ствола в 17,1 калібра/1283 мм і початкову швидкість снаряда 221 м/с (що не дозволяла ефективно пробивати броню, а використовувати гармату проти піхоти та укріплень). Гармата розміщувалася в правій лобовій частині корпусу в установці, що дозволяла її наведення лише у вертикальній площині, за допомогою гвинтового механізму, в межах −15… +25 °. Наводження гармати здійснював зі свого місця механік-водій, за допомогою розміщеного для цього сполученого з гарматою оптичного прицілу. Боєкомплект гармати становив на B1 — 87, на B1 bis — 74 унітарних пострілів з осколково-фугасними снарядами. Постріли розміщувалися в стелажах на підлозі бойового відділення, підривники до них зберігалися окремо та вкручувались в снаряди лише безпосередньо перед заряджанням. Крім 75-мм гармати, в розпорядженні водія були на B1 — два, на B1 bis — один 7,5-мм кулемет «Шательро» мод. 1931, жорстко закріплений в лобовій частині корпусу, який наводився поворотом всієї машини.

На танк встановлювалися рації ER51, ER53 або ER55. Прилади прицілювання на всіх B1 однакові: телескопічний приціл та перископний бінокуляр.

Char B1: Двигун Renault, рядний, V-подібний, 6-циліндровий, потужністю 250 к.с. при 1600 об\хв. Трансмісія Naeder, гідравлічна, 5-швидкісна КПП, подвійний диференціал.

Char B1 bis: Двигун Renault, рядний 6-циліндровий карбюраторний двигун водяного охолодження фірми Renault потужністю 307 л. с. при 1900 об/хв поєднувався з механічною трансмісією. Вона складалася з автоматично вимиканого зчеплення Fieux, яке не давало заглухнути двигуну і полегшувало керування, тривальної коробки передач з п'ятьма швидкостями вперед і однією назад, двопоточного диференціального механізму повороту типу Double Differencial, а також гідростатичної передачі Naeder, яка дозволяла дуже точно поводити по горизонталі 75-мм гармату.

Максимальна швидкість на п'ятій передачі становила 28 км/год при 1800 об/хв. На першій передачі танк рухався зі швидкістю 2 км/год при 1600 об/хв.

На один борт: 14 опорних і 2 натяжних котки, переднє провідне та заднє напрямне колесо; ширина траків — 460 мм (B1), 500 мм (B1 bis).

Char B1: Початковий варіант танка. Виробництво почалося 1935 року. Основне озброєння — 75 мм гармата SA32. У невеликій башті встановлювалося 47 мм короткоствольна гармата SA34, яка була неефективною проти танків з бронею понад 20 мм. Повільний та неповороткий, був повністю архаїчний через слабкі гармати та повільність. Єдина перевага — 40 мм бронювання, але до того часу нові німецькі танки (Pz III Ausf. H і Pz. IV Ausf. A) могли пробивати таку броню. Випущено 35 одиниць.

Char B1 bis: Наймасовіший варіант, випускався з 1937 року. Нова башта APX 4 з 57 мм лобовим бронюванням та новою довгоствольною 47 мм гарматою SA35. Бронювання корпусу збільшилося до 60 мм, встановили більш потужний двигун (307 к.с.) і додатковий запас палива. Танк вимагав хороше технічне обслуговування та багато танків вийшло з ладу по дорозі на фронт. Найпотужніше 60 мм бронювання не пробивав жоден німецький танк. А довгоствольна 47 мм гармата пробивала всі німецькі танки того часу. Випущено 365 одиниць.

Char B1 ter: прототип був побудований 1937 року. Однак виробництво було зосереджено на B1 bis. Додавався новий член екіпажу. Тепер танк мав більше місця в бойовому відділенні та збільшену до 70 мм броню корпусу. Також було додано горизонтальне ( що правда всього 10°) наведення 75 мм гармати. Серійно не випускався.

• 10,5 cm leFH 18/3 (Sf) B2 (f) — У березні 1941 року було замовлено 16 САУ, оснащених 105-мм гаубицею 10,5 cm leFH 18/3 (Sf). Башта танка з 47-мм гарматою і 75-мм гаубицею в корпусі демонтувалась. На даху бойового відділення встановлювалася нерухома рубка, в лобовому листі якого монтувалась німецька гармата. Товщина броні рубки становила 20 мм, дах був відсутній. Виробництво цих САУ, почалося лише в грудні 1941 року. Замовлені 16 машин були здані в наступному році та надійшли на озброєння танко-самохідних частин, що перебували на території Франції. Відомості про їх використання відсутні, але за неперевіреними даними самохідки намагалися використовувати в Нормандії під час відбиття висадки союзників, де вони були всі знищені.

• Flamm.Pz.B2 740 (f) — Модифікація, проведена військами вермахту. Доробки зводилися до монтажу вогнемета, аналогічного тому, що використовувався на Flamm. Pz. II, замість 75-мм гаубиці в кульовій установці. Над вогнеметом споруджувалася будка з прицільним пристосуванням для вогневої суміші. Оскільки всередині танка для резервуара з вогневою сумішшю не знайшлося місця, його довелося встановити на кормі, обшивши 30-мм листами броні. Балони зі стисненим повітрям перебували всередині бойового відділення. Дія вогнемета забезпечувалося 2-тактним мотоциклетним двигуном. Ще однією відмінною особливістю вогнеметного варіанту стала перенесена на правий борт антена радіостанції FuG5. Модернізовано було близько 60 машин.
• Flammwagen auf Panzerkampfwagen B-2(f) — вогнеметний танк що був німецькою переробкою фрацюзького танку Char B-2(f)s. Башта танку з 47-мм гарматою залишилася але замість 75-мм гаубиці в корпусі були встановлені вогнемети. Більшість цих танків використовувалась на Східному Фронті та мали велику ефективність у штурмових діях через своє фронтальне бронювання. Усього таких танків було випущено 60 одиниць.

• Fahrschulpanzer B2 (f) — Достатньо значну кількість трофейних B1 bis було переобладнано в навчальні танки та отримали позначення Fahrschulpanzer B2 (f). Всі зміни зводилися до демонтажу башти з озброєнням 75-мм гаубиці, установленні поручнів на корпусі, а також до заміни частини французького обладнання на німецьке.

•   Франція
•   Третій Рейх

 

З 342 боєздатних машин — близько 200 було знищено в боях. Всупереч лобовій 60 мм броню, потужну 75 мм і 47 мм гармату, B1 bis мав серйозний недолік — розподіл забов'язень членів екіпажу. Командир наводив, заряджав та стріляв з 47 мм гармати, механік-водій стріляв з 75 мм гармати та кулемета. На додаток до всього цього німецька авіація панувала в повітрі, що дозволяло швидко виявити танк. Танк не відрізнявся компактністю — його було важко сховати. Розгром Франції дозволив німцям взяти B1 трофеєм. Проте у ряді випадків танк показав виняткові приклади виживання при щільному вогні супротивника. Наприклад Char B1 під командуванням П'єра Бійота в бою 16 травня 1940 року за село Стоні отримав 140 влучень, і при цьому не був виведений з ладу жоден життєво важливий агрегат машини.

Піхотний танк B1 bis був частиною першої місії кампанії за Німеччину в комп'ютерній грі «Протистояння 3».

Танк (під ім'ям Pz Kpfw b1) зустрічається також у грі «У тилу ворога. Чорні бушлати» (кампанія «Великі гармати Манштейна», місія "У гонитві за Бруно").

B1 bis є у стратегії R.U.S.E. як французький танк, так і трофейний німецький.

Також трофейний танк B1 bis раніше можна було побачити серед німецьких танків в MMO-грі World of Tanks під назвою PzKpfw B2 740 (f); згодом став доступний і вихідний французький варіант В1, причому працездатна лише розташована у башті 47-мм гармата.

Деяка алюзія на Char B1 присутня в настільній грі Warhammer 40,000, де танк «Леман Русс» сильно нагадує В1, лише з гусеницями на манер британського Mark IV.

• М. Коломиец, И. Мощанский. Бронетанковая техника Франции и Италии 1939—1945. — Москва : Моделист-Конструктор, 1998. — 32 с. — (Бронеколлекция № 4 (19) / 1998)
• Ю. Спасибухов. Французские танки Второй мировой войны (Часть 1). — Москва : Моделист-Конструктор, 2004. — 32 с. — (Бронеколлекция № 3 (54) / 2004) — 3000 прим.
• P. Danjou. Les Chars B. B1 — B1bis — B1ter. — Saint Macaire : Editions du Barbotin, 2005. — 63 с. — (Trackstory № 3) — ISBN 2-95209-884-4.
• J. Bingham. French Infantry Tanks: Part I (Chars 2C, D and B). — Виндзор : Profile Publications Ltd, 1973. — 23 с. — (Profile / AFV Weapons series № 58)
• М. Коломиец, И. Мощанский. Любимец генерала де Голля // Танкомастер. — Москва : Техника — молодёжи, 1998. — № 1.

B1 на wwiivehicles.com