[go: up one dir, main page]
More Web Proxy on the site http://driver.im/Перейти до вмісту

Гліреси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Glires)

Гліреси (Glires)
Період існування: 59.2–0 млн р. т. танет — наш час
Ochotona princeps
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Магноряд: Бореоевтерії (Boreoeutheria)
Надряд: Евархонтогліри (Euarchontoglires)
Клада: Gliriformes
Клада: Гліреси (Glires)
Linnaeus, 1758
Ряди
Вікісховище: Glires

Глі́реси (Glires), гризуноподібні, або гризуни́ в найширшому розумінні, прийнятому в описі цього таксона Карлом Ліннеєм у 10 виданні «Системи природи» 1758 року[1] (Rodentia auct., sensu Linnaeus) — клада, яка також подається як грандряд (а раніше й надряд), що містить два ряди ссавців — зайцеподібні (Lagomorpha) й мишоподібні (Muriformes).

Клада Glires входить до складу надряду Euarchontoglires. Сестринським до гризунів (Glires) є ряд тупаєподібних (Scandentia).

Історія класифікації

[ред. | ред. код]

Раніше зайцеподібні (Lagomorpha) й гризуни (Rodentia) були об'єднані в одну родину, потім — в один ряд. Але з часом зайцеподібних відокремили від гризунів на рівні окремих рядів. Попри спільні коріння між мишоподібними та зайцеподібними, за 70 мільйонів років ці дві групи дуже змінились і відділились одна від іншої.

Альтернативні тлумачення

[ред. | ред. код]

Від часів Лінея до середини XX ст. зайцеподібних і мишоподібних розглядали у складі ряду гризунів-гліресів (Glires). У розквіт таких класифікацій ці дві групи гризунів позначали як двопарнорізцевих (Duplicidentata) та однопарнорізцевих (Simplicidentata) (в Україні це відбито у зведеннях Мигуліна 1938 р. та Корнєєва 1952 р.). Надалі, насамперед у час розвитку кладистики та прикладної генетики ця схема класифікування була підтверджена і отримала назву «концепція Glires» (її альтернативами було зближення зайцеподібних та мишоподібних з різними рядами Плацентарних і визнання паралельного розвитку ознак «гризунства»).

Паралельно було показано, що рівні диференціації цих двох груп є вищими і можуть бути визнані за рядові. Відповідно до цього ранг групи Glires було піднято до рівня надряду. Окрім того, було показано, що стрибунцеві (Macroscelididae), яких раніше розглядали в межах ряду комахоїдних (Insecrivora), можуть також бути віднесені до цього надряду, проте тепер їх розглядають у складі афротерій.

Палеозоологічні дані також вказують на наявність спільних пращурів Зайцеподібних і Гризунів, що особливо чітко показано дослідженнями Олександра Аверьянова (ЗІН РАН) ранньоміоценових «гризуноподібних» ссавців із Центральної Азії.

Класифікація

[ред. | ред. код]
 
Euarchontoglires

Scandentia 

Glires

Rodentia 

Lagomorpha 

Primatomorpha

Dermoptera 

Primates 

Існує велике різноманіття класифікаційних схем і назв. Як один з компромісів може бути такий (за зведенням «Види ссавців світу», 2005):

Біологічна характеристика

[ред. | ред. код]

Загальний опис

[ред. | ред. код]

Одна з найяскравіших особливостей гризунів — здатність до гризіння: субстрату, деревини, захисних оболонок рослинних плодів тощо. З цим пов'язана їхня одна з головних морфологічних особливостей — розвиток потужних різців і диференціація зубного ряду на гризучу частину (різці) і жуйну частину (щічні зуби). У зв'язку з цим задні різці (3-й і часто 2-й), ікла, а також передкутні (1-2, а часто й 3-й і 4-й) «випадають» із зубного ряду, формуючи діастему.

Рослиноїдні гризуни розвинули особливе пристосування для перетравлення клітковини і отримання додаткового білку: клітковина через відсутність сласних ферментів (целюлаз) не може бути перетравлена і засвоєна, у зв'язку з цим для таких гризунів характерна копрофагія. Зокрема, явище копрофагії описано для зайців, кролів, сліпаків та інших представників. У їхній кишці формуються кульки посліду, які складаються переважно із залишків рослинних тканин і збагачені мікрофлорою, яка розвивається далі у повітряному середовищі. Гризуни повертаються до місць розкладання кульок і поїдають їх, таким способом отримуючи додаткове живлення. В екології це має назву зовнішнього рубця за аналогією з рубцем жуйних.

Морфологія

[ред. | ред. код]
Літяга під час планерувального польоту.

Гризуни — це зазвичай тварини невеликих розмірів. Розміри тіла коливаються від 5 сантиметрів у деяких мишівок до 130 сантиметрів у капібари.[2] Але зазвичай не перевищують 50 см.[3] Хвіст у гризунів може бути значно довшим за тіло (наприклад, у мишівок та тушканів), а може бути й зовсім відсутній (наприклад, у морських свинок).[2]

Форма тіла і кінцівок у гризунів може досить сильно відрізнятися у залежності від способу життя. Так у стрибаючих форм можуть бути сильно розвинені задні кінцівки. У риючих тіло набуває овальноподібної форми і добре розвинені кігті на передніх кінцівках. Також гризуни, що планерують з дерев, і у зв'язку з цим мають бічну шкірну складку (наприклад, літяга).[4]

Анатомія

[ред. | ред. код]
Зубна система гризунів

Головною особливістю зубів у гризунів є одна пара збільшених різців, як на верхній щелепі, так і на нижній. Різці гризунів постійно ростуть і сточуються. Швидкість їх росту досягає 0,8 мм на добу (у бобрів)[3]. Передня поверхня різців покрита емаллю, задня поверхня — дентином, в результаті чого різці самозаточуються при гризінні[3].

У гризунів відсутні ікла, і різці розташовані на відстані від малих корінних зубів, яка називається діастемою. Корінні мають пласку жувальну поверхню, яка несе горбики, або петлі емалі.[5] Різці (а у деяких видів і корінні) не мають коренів.

Зубів від 22 (зубна формула ) до 12 (зубна формула ).[2][3]

Череп звичайного бобра

Кишка

[ред. | ред. код]

У зв'язку з харчуванням грубою рослинною їжею кишка гризунів досить довга. Всі гризуни, крім сонеподібних, мають сліпу кишку[2], в якій їжа, зокрема, переробляється шляхом бродіння. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що харчуються травою і корою дерев.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Більшість гризунів активні вночі або в сутінках, але багато видів активні і протягом дня. Гризуни можуть жити як окремо так і в групах, що можуть складати до 100 особин (у сліпаків). Гризуни живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяга). Їх немає лише в Антарктиді і на деяких дрібних островах. Гризуни розвинули особливу форму приймання рослинної їжі, при якому при поїданні деяких форм калу їжа двічі проходить систему травлення.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Родентологія: навч. посібник / Л. М. Бондарева, І. П. Леженіна, С. В. Лапа, Ю. В. Васильєва.– Київ: Агроосвіта, 2015.– 292 с.
  • Родентологія сільськогосподарська: навч. посіб. / М. Г. Шкаруба, Я. М. Гадзало, С. М. Шкаруба ; за ред. М. Г. Шкаруби. — К. : Урожай, 2007. — 257, [1] с., [8] арк. іл. : іл., табл. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 256 (23 назви). — 1 000 пр. — ISBN 966-05-0017-3

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Linnaeus C. Systema Naturae per Regna Tria Naturae, Secundum Classes, Ordines, Genera, Species, cum Characteribus, Differentiis, Synonymis, Locis. — 1758. — Т. 1. — 824 с.
  2. а б в г Соколов В. Е. Систематика млекопитающих. Отряды: зайцеобразных, грызунов. — М: : Вища школа, 1977. — С. 29-39. — 20000 прим.
  3. а б в г Громов И. М., Ербаева М.А. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. — СПб., 1995. — С. 58-61. — 1000 прим.
  4. Павлинов И. Я., Крускоп С.В., Варшавський А.А., Борисенко А.В. Наземные млекопитающие России. — М. : КМК, 2002. — С. 132–133. — ISBN 5-87317-094-0.
  5. Nowak R., Paradiso J. Walker's Mammals of the World. — 4th. — Baltimore : The Johns Hopkins University Press, 1983. — Т. 1. — С. 493. — ISBN 0-8018-2525-3.