Рудки

Рудки
Герб Рудок Прапор Рудок
У центрі міста
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Львівська область
Район	Самбірський район
Тер. громада	Рудківська міська громада
Засноване	1472
Статус міста	від 1939 року
Населення	▲ 5 230 (01.01.2022)[1]
- повне	▲ 5 230 (01.01.2022)[1]
Поштові індекси	81440
Телефонний код	+380-3236
Координати	49°39′11″ пн. ш. 23°29′17″ сх. д.H G O
Водойма	р. Вишенька, Вишня
Назва мешканців	рудча́нин, рудча́нка, рудча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Рудки
Міська влада
Адреса	81440, Львівська обл., Самбірський р-н, м. Рудки, пл. Відродження, 1а
Вебсторінка	Рудківська міська рада
Рудки у Вікісховищі Мапа Рудки Рудки

Ру́дки — місто в Україні, адміністративний центр Рудківської міської громади, Самбірського району Львівської області. Розташоване на Самбірсько-Дністровській височині, над річками Вишенькою і Вишнею (притока Сяну). Станція на залізничній лінії Львів — Самбір. Через місто проходить автошлях Н13 (Львів — Самбір — Ужгород — Чоп).

У 1472 році містечко отримало назву Рудки. За деякими джерелами, назва Рудки є зменшеною формою від поширених у слов'янських племен назв боліт, у ґрунті яких виступала рудувата або червонувата глина, — рудава, руда. Подібна болотиста смуга утворилась вздовж південного краю колишнього Рудківського повіту, що, очевидно, вплинуло на виникнення назви «Рудки».

Курганне поховання, що належало до культури шнурової кераміки бронзової доби, свідчить про існування тут поселення в III тисячолітті до н. е.

Сучасне поселення відоме з XIV століття як хутір біля села Бенькова Вишня (тепер Городоцький район).

Вигідне розташування на торговому шляху зі Львова до Самбора і родючість ґрунту сприяли зростанню Рудок. З 11 січня 1645 року Рудки згадують як місто.

У 1-й половині XVIII століття Рудки отримали маґдебурзьке право, що остаточно узаконило їхній статус як міста.

За австрійським адміністративним поділом 1782 року Рудки ввійшли до складу Самбірського округу (циркулу), а згідно з класифікацією населених пунктів 1784—1785 рр. були іменовані містечком. За адміністративним поділом Галичини, запровадженим австрійською владою 28 лютого 1867 року (введення замість циркулів-округ менших одиниць — повітів), Рудки стали центром Рудківського повіту.

У 2-й половині XIX століття населення Рудок помітно зросло. У 1880 році з 2582 мешканців міста 1352 були євреями, а 945 — поляками.

Одна з груп Галицької Армії на початках її формування (у листопаді 1918 р.^[2]) мала назву Рудки (також «Група Гофмана») через місце дислокації (командант — отаман Карл Гофман; утворилась в ході боїв з польським частинами, які наступали з Перемишля вздовж залізниці на Львів^[3]).

1938 р. — у місті було близько 3500 мешканців. Діяли римо-католицький костел, греко-католицька церква та синагога.

У вересня 1939 році разом із рештою Галичини місто перейшло до СРСР (у складі УРСР).

1941 р. — на початку німецької окупації в містечках Галичини були створені «єврейські ради» («юденрати»), які мали стежити за виконанням розпоряджень німецької влади щодо євреїв. Німецька влада зобов'язала створити об'єднану раду всіх юденратов, яка збиралась декілька разів саме в Рудках. Останнє засідання відбулося 21 грудня 1941. У листопаді 1942 року 800 рудківських євреїв були вивезені до табору смерті в Белжцю. 28 липня 1944 року нацистські війська вибиті 16-ю бригадою полковника Всеволода Ривжа.

У 1940–1941 рр. та 1944–1962 рр. місто було центром Рудківського району. 1963–1964 рр. — Рудки входили до складу Городоцького району Львівської області, відтак були долучені до Самбірського.

• Рудківський дендропарк
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці
• Парафіяльний костел Успіння Діви Марії, тепер Санктуарій Рудківської Божої Матері
• Рудківська ратуша
• Церква Пресвятої Євхаристії
• Погруддя Івана Франка

Протягом кількох століть (аж до закінчення Другої світової війни) містечко Рудки знане було як місце прощ до чудотворного образу Богородиці, який зберігався у місцевому парафіяльному костелі. Східна (православна) ікона потрапила сюди завдяки рудківському поміщику — руському шляхтичу Юрію Чурилу. У 1612 році вона чудом збереглася на згарищі церкви після чергового татарського наїзду на Поділля. У римо-католицькому храмі в Рудках образ знайшов нових численних шанувальників. Хоча й тут на долю ікони випадали випробування вогнем, бо татари кілька разів підпалювали дерев'яний на той час костел Успіння Діви Марії. Але образ залишився непошкодженим, а побожні люди, які молилися перед ним, начебто діставали оздоровлення.

1728 — чудотворний образ перенесли до нового щойно спорудженого (мурованого) костелу (бароко з рисами ренесансу; дзвіниця залишалася дерев'яна, з контрфорсами на кутах, зі 17 століття).

1885 р. — добудували притвор до головного об'єму храму. У процесі перебудови храму постраждав нижній (найдавніший) ярус дерев'яної дзвіниці — тоді обклали цеглою давню арочну браму.

31 грудня 1917 року з Ватикану надійшов декрет про коронацію ікони, але через воєнні дії урочистості відбулися лише 2 липня 1921 року. Відтоді рудківський костел став одним з найшанованіших марійних санктуаріїв в тодішній Польщі.

1946 р. — коли вже було зрозуміло, що польська влада в Галичині остаточно завершилася, тодішній настоятель храму, о. М. Войтась вивіз його до Польщі. Рудківська Богоматір якийсь час перебувала в Перемишлі, а 1968 року образ перенесли до костелу в село Ясені (біля Долішніх Устриків). Невдовзі сюди потягнулися прочани, а від кардинала Кароля Войтили Божа Мати Рудківська дістала ім'я «Цариця Бещад». Але в липні 1992 під час відпусту реліквію вкрали зловмисники. До Рудок у листопаді 1995 повернули лише копію «образу». Коронацію ікони в листопаді 1996 звершив архієпископ і митрополит Львівський Мар'ян Яворський.

Поверненню громаді парафіяльного костелу Успіння Діви Марії сприяло впорядкування крипти, де похований видатний польський драматург Александер Фредро (дід митрополита Андрея Шептицького), який значну частину життя провів у своєму маєтку у Беньковій Вишні (за 3 км від Рудок).

15 травня 1989 року відбулося врочисте переосвячення храму, а восени 1990 року до нового саркофагу у відреставрованій крипті поклали останки представників роду Фредрів. Тепер звідусіль знову приїздять до Рудок прочани — як релігійні, так і літературні.

15 липня 2016 року архієпископ РКЦ Мечислав Мокшицький посвятив музей польського драматурга та поета Александера Фредра, що був відкритий у день 140-их роковин від дня смерті видатного польського драматурга у дзвіниці рудківського костелу Успіння Діви Марії (нині — санктуарій Рудківської Матері Божої). До експозиції музею увійшли матеріали з життя та творчості Александера Фредра, публікації його творів та театральні плакати з різних країн світу^[4].

• 2582 мешканців (1880)
• 3500 мешканців (1938)
• 3100 мешканців (1971)
• 4912 мешканців (2001)
• 5118 мешканців (2023)

Розподіл населення за національністю

Національність	Відсоток
українці	98,47%
поляки	0,75%
росіяни	0,65%
інші/не вказали	0,13%

Розподіл населення за рідною мовою

Мова	Чисельність, осіб	Відсоток
Українська	4 877	99,29%
Російська	19	0,39%
Польська	13	0,26%
Білоруська	3	0,06%
Разом	4 912	100%

• Максиміліан-Теофіль Дудрик — український архітектор.
• Іван Карпинець — український історик і музеєзнавець, член НТШ.
• Михайло Кравс (1985—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Антін Максимович — опікун Пласту в Бориславі, посол до польського сейму.
• Володимир Топій — Герой України, захисник Майдану.
• Володимир Жеребний — Герой України, захисник Майдану.

• отець Юліян Негребецький — руський греко-католицький священик, громадський діяч. Посол Галицького сейму 1-го скликання від округу Рудки — Комарне, депутат Рудківської повітової ради, член повітової управи в Рудках (1867 року).^[5]
• Юліан Сас-Куїловський — Митрополит Галицький (УГКЦ), навчався в тривіальній школі Рудок.^[6]

• Гербурти
• Фредри

• Юзеф Лончинський — буський староста
• Міхал Лончинський — син Єжи Антонія Лончинського^[7]

У 1904 році у Рудках були побудовані цегельно-черепичний завод і тартак, що належали власниці підміського маєтку Феліції Скарбек.

Створено міську бійню. Дещо зросло ремесло. Напередодні першої світової війни в Рудках існували кравецькі, ткацькі, шевські, столярні, ковальські, будівельні, бляхарські, бондарні, лимарські, годинникарські та деякі інші підприємства і майстерні.

Збільшилась кількість крамниць — їх стало понад 50. 2—3 торговельні підприємства провадили гуртову торгівлю пшеницею і худобою.

Про розвиток економіки міста на початку XX століття свідчило зростання доходів міської управи. Якщо в 1880 році вони становили лише 1900 золотих, то в 1892 році вже 3997, а в 1910 році збільшились до 23 тис. золотих.

На кінець 1928 року, тут існувало біля 70 торгових крамниць. Рудківська промисловість, як і раніше, була представлена численними дрібними підприємствами і майстернями. В місті було 29 майстерень, що застосовували в тій чи іншій мірі найману працю — кравецькі (8), ковальські, шевські, столярні, залізоскоб'яних виробів (по 3), годинникарські (2), теслярська, слюсарна, мулярська та інші.

У Рудках працювали маслозавод, що належав акціонерному товариству «Масло-союз», приватний млин, фабрика лікерів і цегельня.^[8]

Сучасні Рудки — це містечко в якому функціонують: цегельно-керамічний завод, сільгосптехніка, хлібозавод, автодорожне підприємство, лісництво з дендропарком, сироварний цех, рибний цех, столярний цех, районна лікарня, поліклініка, дитячий садок, заклади освіти (школа, гімназія, музична школа, Вишнянський коледж Львівського національного аграрного університету^[9]), підприємства громадського харчування, духовно-культурні установи, банківські установи, торговельні підприємства, сервісні центри тощо.

• Палац Фредрів-Шептицьких
• Рудківське газове родовище
• Вишнянський коледж Львівського національного аграрного університету

• Данилюк Ю. З., Дмитрук В. І. Рудки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 350. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України;видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
• Rudki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 915. (пол.) — S. 915—919. (пол.)
• Голинський Володимир Рудки. — Дрогобич: Коло, 2010. — 166 с. — ISBN 978-966-2405-54-5

• Рудки на порталі ВРУ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Замки та храми України
• Общество «Еврейское Насление» (рос.)