Прядка

Пря́дка — предмет народного побуту, знаряддя праці, на якому пряли нитки. За конструкцією виділяють ручні прядки і механічні (самопрядки).

У сучасних виробництвах прядки замінені прядильними машинами.

Ручна прядка призначена для прядіння на веретено і складається з верхньої вертикальної частини — гребеня^[1][2] (кужівки, кужілки^[3], пря́сниці^[4], кужеля, кужелі)^[5] і нижньої горизонтальної підставки, де сидить пряха — днища^[1][6] (сідця́^[3], пря́слиці^[7], пря́сниці^[4] або присідки)^[8]. У верхній частині виділяють такі деталі: держівно — нижня частина, кужівни́к — верхня, на яку надівають кужіль; між ними знаходиться дерев'яна каблучка — ко́чало^[3]. Прядку, особливо гребінь (кужівку, кужілку), часто прикрашали і розписували.

За конструкцією ручних прядок виділяють цільні (їх робили з кореня і стовбура берези або ялини) і складені (складалася з двох деталей — горизонтальної та вертикальної).

У Західній Європі був поширений більш простий варіант прядки — без підставки, тобто звичайна кужівка завдовжки 90 см (3 фути), яку пряха тримала затиснутою під лівою пахвою. Витягання пасма і зсукування пряжі проводилося лівою рукою, а правою оберталося веретено^[9]. У Болгарії найпоширенішими були кужівки, що застромлялися за пояс (болг. поясните хурки)^[10].

Існували й так звані «зап'ясткові кужівки» (англ. wrist-distaves). Вони являли собою шнур, складений затяжною петлею і надітий на зап'ясток лівої руки. Кінці шнура звисали донизу і утворювали китицю, кожна сталка якої могла прикрашатися намистиною. Кужіль чи рівниця обмотувалися навколо звисаючого кінця^[11].

Самопрядка — прядка з автоматичним зсукуванням нитки і намотуванням пряжі на веретено. Частіше за все споряджається ножним приводом.

• Добра пряха й на скіпці напряде
• Сім днів пряла, та нічого не дістала
• Яка прядка, та­ка і нитка
• На топ­ку пряде — близький до смерті
• Треба прясти, щоб руб'ям не трясти

Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (липень 2018)

Прядка супроводжувала дівчину від народження до шлюбу. У східних слов'ян пуповину новонародженої дівчинки перерізали на прядці або веретені; через прядку передавали новонароджену хрещеній матері; клали прядку в колиску дівчинки. Особисту, підписану прядку не давали в борг, інакше, як вважалося, буде пожежа або загинуть бджоли. На Російській Півночі хлопець, який написав на прядці дівчини своє ім'я, зобов'язаний був на ній одружуватися. Зазвичай жених дарував дівчині нову, зроблену і прикрашену своїми руками прядку.

Прядіння тривало весь осінньо-зимовий період, перериваючись лише на різдвяні свята. В останній день Масниці жінки, святкуючи закінчення прядіння, каталися з крижаних гір на донцях прядок, при цьому вважалося, що чим далі вони проїдуть, тим довшим вродить льон, а та, яка впаде з прядки, не доживе до осені. У чехів в кінці масниці прядку, прикрашену стрічками, возили на возі по селу, а потім «продавали» в трактирі. На Різдво або на всі святки прядку і всі прядильні інструменти виносили на горище або в комору, щоб їх духи не заплювали.

У сербів на Різдво при відвідуванні худоби господиня приносила з собою прядку і трохи пряла, «щоб худоба не була голою». У Славонії першій відвідувачці дому на Різдво давали прядку, щоб вона трохи попряла заради врожаю льону. Таке ж значення мало прядіння молодої нареченої після першої шлюбної ночі: вона пряла на поданій їй свекрухою прядці, «щоб багато жити».

Прядіння також є функцією деяких міфологічних персонажів, а прядка виявляється пов'язаною з «тим світом». Дів долі — суджениць представляють трьома жінками з прядками, які прядуть або розмотують клубок з пряжею. За віруваннями східних слов'ян, нечиста сила (кікімора, домовик, русалка, нічниця та ін.) пряде тоді, коли прядка залишена на ніч (або на свято) з незакінченою кужіллю або без благословення. Сама прядка могла сприйматися як атрибут нечистої сили або її заступник. Дівчата вірили, що якщо не допрясти куделі напередодні Різдва, то прядка прийде за ними в церква при вінчанні, якщо залишити прядку з кужелем на ніч або на свята, то прядка буде переслідувати, лякати, танцювати поряд. Вірили, що, якщо вночі привидиться потвора з прядкою на лавці, бути в тій хаті небіжчику, якщо вдарити прядкою дівчину, то їй попадеться поганий чоловік або погані свекор зі свекрухою, а якщо вдарити прядкою дитину, то вона захворіє.

Прядка служила оберегом для дівчини. За уявленнями болгар, прядка охороняє дівчат і молодиць від любові змія, від злої зустрічі, зочення й причини. Тому дівчина, йдучи в поле на роботу, брала з собою прядку і по дорозі, особливо коли зустрічала багато людей, пряла. Після весілля дівер, який невідступно ходив з нареченою і охороняв її, дарував їй розписану прядку як оберіг. У росіян для лікування дітей від нічного плачу і від переляку клали під колиску хлопчикові сокиру, а дівчинці — прядку; щоб вилікувати безсоння у дівчинки, під сволок з примовляннями встромляли прядку з кужіллю або веретеном. Щоб тхір не шкодив курям, у болгар кидали на курник прядку з кужіллю.

• Ручна прядка стала символом Свадеші — економічної стратегії руху за незалежність Індії.
• Жінка з самопрядкою зображена на гербі й прапорі російського міста Іваново.

• 
  А. Анкер. Королева Берта і прялі, 1888 р.
• 
  В. Бугро. Пряля
• 
  В. Лейбл. Пряля, 1892
• 
  Селянка-пряля. Село Ізведово, Тверська губернія. Фото С. М. Прокудіна-Горського, 1910
• 
  Поштова марка "Прядка, 50 к.", Пошта України, 2007 рік

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ручні прядки і кужівки

• Веретено
• Прядильна машина
• Мотовило — пристрій для перемотування пряжі з веретена в мотки
• Швацька машина