Ехо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ехо
Ἠχώ
німфа
МіфологіяДавньогрецька
Божество вдавньогрецька міфологія
МісцевістьСтародавня Греція
Покровитель длялуна
Брати/сестриНімфи
ЧоловікПан
ДітиЯмба
Пов'язані персонажіЗевс, Наркіс
Похідна роботаEcho[d]
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Е́хо (грец. Ἠχώ / Echo) — німфа, уособлення відлуння, що його чути в горах та лісах. За одним із переказів, Ехо покохав Пан. Але за те, що вона віддала перевагу Сатирові, Пан намовив пастухів, і вони роздерли німфу. За іншою версією, Ехо закохалася в Наркіса, який був до неї байдужий; від страждань неподіленого кохання вона так висохла, що залишився тільки її голос. Існував також міф про те, як ревнива Гера розшукувала свого зрадливого чоловіка серед німф, а Ехо своїми розмовами відвертала увагу богині; за це Гера позбавила її здатності починати розмову першою. Відтоді Ехо може повторювати лише закінчення почутих слів.

За однією легендою, Ехо була закохана в лісове божество Пана, і у них була спільна дочка — Ямба, на честь якої названо віршований розмір ямб. Згадка Ехо як подруги Пана є в Полієна[1]. За Теокрітом, Ехо — «чадо ефіру і голосу», кохана Пана[2]; або дочка Пана, яка допомогла йому перемогти ворогів[3]. За версією, була закохана в Сатира[4].

За версією Ехо була німфою, яку прокляла дружина верховного бога грецького пантеону Зевса Гера. Ехо відволікала Геру, коли Зевс зраджував їй з німфами (або це покарання спіткало Ехо за те, що одного разу вона відвернула Зевса своєю розмовою).

З волі Гери, Ехо була позбавлена власного голосу і не могла починати розмову першою. Більш того, вона могла лише повторювати останні слова того, хто заговорив з нею. За легендою, Ехо закохалася в Нарциса, однак, не будучи здатною говорити з ним, померла від нерозділеного кохання, і від неї залишився лише її голос і кістки, що стали камінням [5]. У міфі про німфу Ехо відбилися спроби стародавніх пояснити фізичне явище відлуння, що полягає в багаторазовому відбитті звукових хвиль.

Ехо згадана у Піндара як посланниця до Персефони[6]. Див Орфічні гімни XI 9.

У трагедії Евріпіда «Андромеда» з її участю була побудована сцена [7].

Література

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Полієн. Стратегеми I 2
  2. Теокріт. Свірель 6, 17-20; Лукіан. Розмови богів 22, 4; Нонн. Діяння Діоніса II 119
  3. Ватиканський анонім. Про неймовірне 11
  4. Мосх. Вірші II
  5. Овідій. Метаморфози III 356—401
  6. Піндар. Олімпійські пісні XIV 20
  7. Аристофан. Жінки на святі Фесмофорій 1019, 1059